Цихович Богдана, 1 курс, Фаховий коледж технологій, бізнесу та права імені Лесі Українки

Вчитель, що надихнув на написання есе - Солтис Василь Миколайович

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна… Таке коротке слово – лише п’ять літер, але як воно змінило життя кожного українця: розділило його на «до» та «після». Війна – це те, що увірвалося в наше життя зненацька. Те, чого ми не чекали і тим паче не обирали. Звідки бере початок це жахіття?

Пориньмо в історію Едемського саду (про який розповідає Біблія), де панували мир, любов та гармонія. Саме мир був задумом Божим. Створюючи перших людей, Він дарував їм свободу, але гріх приніс смерть і відділення від Бога. З того моменту людство втратило те, що Господь запланував для нього. Воно втратило мир. Творець дозволив людині бути вільною і пожинати плоди цієї свободи, яка без Бога стала руйнівною – як для Адама й Єви, так і для їхніх синів. Каїн убиває Авеля. Уперше проливається невинна кров.

Страждання, біль, розлука, ненависть і зло стали частиною людського буття. Ось на що спроможна людина поза межами Едему, без Божої присутності.

Свобода – це не лише право, а й відповідальність. Що ми робимо, коли ворог нападає на нашу землю? Коли злі люди починають незрозумілу для нас війну, у якій гинуть невинні? Як використаємо ми свою свободу в такі моменти?

На початку війни хтось одразу з валізами рушив за кордон, хтось скуповував продукти, хтось метушився, прокручуючи в голові різні варіанти. Я нікого не засуджую, адже кожна сім’я обирає те, що вважає за потрібне. Я вдячна своїм батькам, що ми залишилися у рідному місті – Луцьку. Запитаєте: – Чи було мені страшно? – Так, було! – Чи хвилювалися батьки за мене та мого брата? – Так, хвилювались! – Чи було важко, коли через війну тато втратив роботу? – Так, було нелегко! – Чи були сумніви щодо того, яке рішення ухвалити, щоб не зашкодити рідним? – Звичайно, були й є!

Початок війни став для українців іспитом – перевіркою нашої довіри Богові, нашого внутрішнього миру та спокою. Дякую Йому за те, що навчає довіряти і в усьому покладатися на Нього.

Я чула від батьків такі слова: – Ми – українці. Ми тут народилися, тут поховані наші рідні, і тут ми залишимось. І ми справді залишилися на рідній землі, щоб служити своєму народу. З перших днів війни я разом із батьками їздила до церкви, де збиралися й досі збираються охочі до щоденної спільної молитви.

Минулої весни наша сім’я посадила більше городини (цього року теж плануємо), розуміючи, що доведеться ділитися з тими, хто змушений був покинути дім і втратив усе.

Великим дивом і свідченням Божої любові стало те, як із найдрібнішої картоплі виросла надзвичайно велика. Моя бабуся гостинно приймала у своєму домі родину внутрішньо переміщених осіб. А п’ята заповідь нагадує про обов’язок слухатися батьків. Саме через них Бог подарував нам життя, Україну, рідну мову, духовні цінності.

Моя сім’я допомагає продуктами, донатить на потреби армії, бере участь у благодійних заходах. Ми також долучилися до групи волонтерів і відвідуємо поранених солдатів у місцевому шпиталі. Сьогодні всі українські діти й молодь – герої, бо, незважаючи на повітряні тривоги, продовжують навчатися у школах, коледжах та університетах.

Настав час бути патріотами не лише на словах, а й на ділі – жертвуючи своїм часом, коштами, навіть домівкою.

Адже патріот – це той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові та готовий на жертви й подвиги. «І все, що тільки робите – словом чи ділом, – усе робіть в Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.» (До Колоссян 3:17)

Пам’ятаймо: з Всемогутнім ми можемо бути сильними навіть у дні скорботи. «Коли я піду хоча б і долиною смертної темряви, не боятимуся зла, бо Ти зі мною. Жезло Твоє і посох Твій – вони мене втішать!» (Пс. 22:4)

Нелегко зрозуміти, чому Бог миру допускає такі речі, як війна. Але вже за кілька тижнів після початку вторгнення українці відчули жагу до молитви й миру. Лише Біблія допоможе зрозуміти те, що відбувається, і ту роль, яку Бог приготував особисто для мене в цей час.

По-перше, важливо зберігати мир у своєму серці. Для цього потрібна чиста совість, яка проявляється у правдивості, щирості, здатності не піддаватися гніву чи образі, що руйнують наш душевний спокій. Скільки зла терплять люди в усьому світі! Українці – не виняток: біль, сльози, горе, війна, депресія, зневіра – усе це відбирає мир. Тривожне серце не здатне по-справжньому вірити в Ісуса Христа. Але коли ми довіряємо Йому, Спасителю світу, жодне горе не зламає нас.

Ми починаємо інакше реагувати на лихо, коли маємо в серці Божий мир. «І мир Божий, що перевищує всякий розум, хай береже серця ваші та думки ваші в Христі Ісусі» (Фил. 4:7).

По-друге, сам Ісус заповідав апостолам нести мир у кожен дім. Якщо в сім’ї панує мир, любов, розуміння, взаємодопомога й турбота одне про одного – така сім’я щаслива. Міцна сім’я – це міцна країна. По-третє, мир з одногрупниками в коледжі – це вміння уникати суперечок, що можуть перерости у конфлікти. Необережне слово часто стає причиною сварки, тому я намагаюся контролювати те, що говорю друзям та одногрупникам. Навпаки, хочу бути миротворицею, коли бачу, що починає назрівати непорозуміння.

Отже, для збереження миру потрібен самоконтроль. «Коли можливо, якщо це залежить від вас – живіть у мирі з усіма людьми!» (Рим. 12:18)

Мир – це одна з Божих якостей. Мир – це сила. Мир – це ключ до щасливого і спокійного життя. Бог завжди був, є і залишиться Богом миру. Його бажання – щоб усі ми були творцями миру, який потрібно берегти та примножувати. Друзі, бажаю всім нам стати миротворцями. Нехай у нашому житті буде більше радісних новин, а мир повернеться в Україну. Не забуваймо, що допомога – це теж прояв миру. Вона має величезну силу. Навіть найменший жест доброти може змінити чийсь день, а іноді – і все життя. Допомагаючи одне одному, ми стаємо сильнішими й наближаємо перемогу.