Божонок Ростислава, 11 клас, Бериславський ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сіденко Віта Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Коли війна прийшла у моє місто, моє життя розділився на «до» і «після». Ще вчора я планувала контрольну з алгебри, сміялася з подругою в коридорі школи, гралася з молодшим братом. А сьогодні - ми стоїмо на вокзалі з трьома валізами, дивимося на матір, яка намагається не показати, як сильно боїться.

За плечима - залишений дім у Херсонській області, наше життя, наші речі, улюблений велосипед брата, мій щоденник. Попереду - невідомість.

Коли ми приїхали на захід України, я не знала, що чекає далі. Ми були втомлені, розгублені, самотні. Але саме тоді трапилася подія, яка змінила моє життя. Нас прийняла родина з Тернопільщини. Звичайні люди - пані Марія та пан Іван, їхні двоє дітей. Вони ніколи нас не знали, але відкрили двері свого будинку та серця. Їхня допомога була щира, без очікувань подяки. Вони дали нам кімнату, гарячий обід, теплий плед, але найголовніше - відчуття безпеки. Я пам’ятаю перший вечір. Ми вечеряли разом, як одна родина. Вони слухали нашу історію, не перебиваючи. Пані Марія ніжно обійняла маму, яка вперше за кілька днів заплакала.

Мене вразило, як чужі люди можуть стати рідними лише за кілька годин. Я побачила справжню силу допомоги - ту, що не має кордонів, мовних чи регіональних бар’єрів. Ту, що змінює долі.

З того часу я змінилася. Спочатку - просто допомагала мамі з волонтерською роботою: сортували речі для інших переселенців, готували пакунки. Потім у школі я стала наставницею для інших дітей, які приїхали з гарячих точок. Ми створили гурток взаємодопомоги, вчилися разом, проводили вечори з настільними іграми. Мені захотілося бути тією людиною, яка подасть руку першою - так, як це зробили для мене.

Допомога, яку ми отримали, не просто підтримала нас фізично - вона вилікувала нашу душу. Вона повернула віру в людей, у добро, в Україну. Я більше не боюсь майбутнього, бо знаю: навіть у найтемніші часи світло людської доброти здатне освітити шлях.

Ця подія назавжди змінила мене. Я хочу присвятити своє життя тому, щоб допомагати іншим. Можливо, я стану психологом або соціальним працівником. Але найважливіше - я вже стала людиною, яка цінує підтримку, емпатію, доброту. Це і є сила допомоги - вона змінює не тільки обставини, вона змінює серця.