Брусенцов Дмитро, 8 клас, Харківський ліцей № 85 Харківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Булавіна Олена Євгенівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна… Це слово, сповнене болю, страху та невизначеності, увірвалося в життя кожного українця, розділивши його на «до» та «після». У вирі руйнувань та втрат особливо гостро відчувається цінність підтримки, як ковток свіжого повітря серед задушливого смороду війни. Для мене особисто таким рятівним колом стала допомога, отримана в один із найстрашніших моментів мого життя, і вона не просто полегшила мої страждання, а й докорінно змінила моє світосприйняття.

Той день назавжди закарбувався в моїй пам’яті. Обстріли ставали дедалі інтенсивнішими, а страх паралізував будь-яку здатність мислити. Я почувався абсолютно безпорадним, відірваним від усього світу.

Саме в цей момент відчаю пролунав дзвінок. На іншому кінці дроту був голос волонтера, якого я раніше ніколи не чув. Він запитав про мої потреби, про те, чи потрібна мені евакуація або якась інша допомога. Його спокійний та впевнений тон став променем надії у моїй темряві. Емоції, які я відчув в той момент, важко передати словами. Це було неймовірне полегшення, змішане з глибокою вдячністю. Відчуття самотності та безпорадності миттєво відступило, поступившись місцем розумінню того, що я не один, що є люди, яким небайдужа моя доля.

У той момент я усвідомив, що серед хаосу та жорстокості війни не згасла людяність, що є ті, хто готовий ризикувати собою заради допомоги іншим.

Ця подія глибоко вплинула на моє сприйняття людяності під час війни. Раніше я, можливо, сприймав допомогу як щось само собою зрозуміле або як обов’язок певних служб. Тепер я бачу в кожному прояві підтримки, будь то доставка продуктів, надання притулку чи просто добре слово, справжній подвиг милосердя. Я зрозумів, що людяність – це не абстрактне поняття, а конкретні вчинки звичайних людей, які в складний час знаходять у собі сили підтримати ближнього.

Цей досвід став для мене не лише спогадом про важкі часи, а й потужним уроком. Він навчив мене цінувати кожну мить підтримки, бути вдячним за найменшу допомогу та ніколи не втрачати віри в добро.

Він також породив у мені непереборне бажання самому допомагати іншим, адже я на власному досвіді відчув, наскільки важливою може бути своєчасна підтримка для людини, яка опинилася у скрутному становищі. Війна триває, і попереду ще багато випробувань. Але в моєму серці живе тверда віра в силу людяності, в здатність людей підтримувати один одного навіть у найтемніші часи. І цей дзвінок волонтера, цей простий акт доброти, назавжди залишиться для мене символом цієї незламної сили, символом надії та віри у краще майбутнє.