Гапєєва Софія, 8 клас, Харківський державний музичний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гапєєв Леонід Володимирович

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Культурно-мистецька діяльність під час війни у нашій країні обмежена. З відомих усім нам причин та обставин. Можливостей для концертів наживо, особливо в Харкові, сьогодні майже не існує. Таке враження склалося на початку повномасштабного вторгнення. Але нині триває вже 4-й рік нашої мирної незламності. І зараз розповім про унікальну подію, до якої особисто долучилася заради допомоги іншим.

У харківському метрополітені на початку весни 2025-го відбувся “Харків-Бах-марафон”, присвячений 340-річчю від дня народження видатного композитора. Про це повідомлялося у багатьох інформаційних повідомленнях: Укрінформу, електронних ЗМІ, соцмережах.

Доброчинний захід відбувався на станції “Історичний музей” протягом трьох годин. У ньому взяли участь учні та викладачі мистецьких шкіл, студенти Харківського фахового музичного коледжу, аспіранти Харківського національного університету мистецтв ім. Котляревського, а також артисти Харківського національного театру опери та балету ім. Лисенка та обласної філармонії.

Особисто мені випала честь виступити у складі делегації ДМШ №3 імені харківського композитора Марка Кармінського та зіграти на флейті Концерт Баха ля мінор.

Сцена. У багатьох людей при думці про виступи і увагу натовпу з'являється страх, але це не про мене. Особисто мені подобається увага людей і почуття, коли ти можеш засяяти як зірочка у темному небі. Бо своєю музикою хочу емоційно допомогти людям у цей складний час нашого життя. Так, щоб кожен хто почує мій виступ сказав "яке сьогодні красиве небо, і як чудово його доповнюють зірки..." Адже музика, коли чуєш її не через телефон або радіо, стає чимось більше за "о, та я не слухаю класичну музику, вона нудна", тому при грі важливо, щоб з мого інструменту, як із моєї душі, музика поринула у серце слухача. І навіть не шанувальник Йохана Себастьяна Баха буде зачаровано дивитися у центр сцени, де лунатиме розповідь про радість і печаль, про любов і зраду, про початок і продовження нашої мирної естафети творчості...

Нещодавно відбувся мій перший виступ там, де зазвичай під час війни усі перебувають заради укриття від небезпеки, у Харківському метрополітені.

Люди залишали поїзди, музика лунала звідусіль! Захопливі цим, всі шукали місце, де знаходиться те, чого так не вистачало - живого спілкування з мистецтвом. Це особливо важливо сьогодні, під час війни. Саме в такий спосіб мені особисто вдалося зробити добру справу для інших. Надати допомогу у вигляді культурно-мистецького контенту для тих, хто цього так потребує. Адже Харків завжди був та залишається культурно-мистецьким центром нашої мирно налаштованої до світу країни України.

Нині радію та пишаюся тим, що саме в такі не легкі часи війни змогла особисто долучитися до цієї суспільно важливої ініціативи надання такої культурно-мистецької допомоги іншим моїм мирним землякам та співвітчизникам.

Отож, завдяки таким виступам мені випала нагода допомагати  іншим людям під час повномасштабного вторгнення. Судячи із позитивних відгуків та реплік моїх емоційно налаштованих слухачів, тепер розумію, що саме музика зробила людей на деякий час радісними та щасливими. А як це вплинуло на життя людей навколо нас? Вони на деякий час не думали про війну. Виходячи із поїздів метро, і навіть не надовго забуваючи про свої буденні справи, мої музично налаштовані земляки відчули справжню силу мистецтва, яку не можна подолати й перемогти ніякими знаряддями війни. Адже музика живе без кордонів, оживає новим лейтмотивом мирної творчості в душі кожного з нас.

- Мені сказали, десь тут має бути концерт! Це жива музика? Де?... Особисто почула це від пасажирів, що стояли поруч.

Навіть ті, хто поспішав, зупинилися послухати виступи музикантів - людей, що спілкувалися із сучасними співвітчизниками давно забутою мовою... Що показувала усім світ, до якого не можливо було залишитися байдужим. Я вийшла на сцену і побачила навколо себе величезну кількість людей, які очікували від мене чудової гри. Щиро посміхнувшись від душі публіці, як артист на сцені, я вклонилася, а слухачі радісно аплодували. Своєю грою я спробувала передати почуття та емоції, змогла нарешті розповісти іншим те, що давно переповнювало мою підсвідомість... Із захопленням та великим натхненням я розповіла ту таємну історію, що втілилася у мелодію, до кінця... Вдячні оплески підтримали мене. І я радісно завершила свою історію для тих, хто хотів почути ту забуту мову... Справжньої живої музики.

Ось так, замість післямови, можна із упевненістю стверджувати те, що для творчо вмотивованих моїх земляків війна - не перешкода емоціям!

Забута мова поколінь, що втілюється у життя завдяки такій мирній атмосфері музичної творчості, нагадує про головне. Музика живе в усі часи, без часових обмежень та будь-яких кордонів. А ще музика допомагає моїм мирним слухачам на деяку мить життя забути про війни та всякі негаразди.

І мій перший виступ у метро у концертному заході із іншими більш дорослими професійними музикантами став таким позитивним прикладом у моїй творчій біографії.

На цьому не зупиняюсь - отримала нові запрошення на доброчинні концерти у різних локаціях міста Харкова. Із задоволенням готуюся грати та підтримувати моїх слухачів!