Я з Маріуполя, потрапила в Білу Церкву, коли війна почалася. Орендую тут квартиру, живу одна. Донька проживає в Матюшах, працює в школі. Онуку 20 років, він вихав у Чехію.

Коли почали бомбардувати Маріуполь, ми спустилися в підвал і там жили місяць. А потім зібралися та виїхали.

Не було нічого: ні газу, ні води. У нас були продукти. Недалеко від нас були продуктові бази, і наші чоловіки ходили туди і брали, що могли.

Нас привезли до Запоріжжя маршрутками - ми складалися по 100 гривень. А вже з Запоріжжя в Білу Церкву їхали потягом, нас було восьмеро у купе. По двоє людей було на верхніх полицях. Важко було їхати.

Ми з рідними всі - по різних містах. У нас усе розбите, житла ні в кого немає. Живемо на пенсію. Дуже важко виживати зараз.

Нам хочеться миру. Мріємо, щоб закінчилася війна, і було мирно та тихо.