Мене розбудила сестра й повідомила про те, що почалась війна. В 2014 році я вже таке переживала, але вторгнення не очікувала. Вибухи лунали по всьому місту. Я не знала, куди бігти й що робити. Моя молодша донька має інвалідність. Психологічно для неї переживати такий жах було дуже важко. Я розуміла, що її треба вивозити. Я збирала речі у паніці. Думала, морально до цього готова, але ж ні. Я відчувала дикий страх. Багато речей взяти я не змогла. В основному поклала дитячі речі. 

Чоловік зміг знайти бензин, тож ми виїхала у перший день війни. Мої батьки залишились в Лисичанську. Я не знала, куди їхати. Прийняли рішення евакуюватись до Дніпра. Зараз живемо в селі. Я дуже хочу миру, аби поїхати до батьків. Дуже за ними скучила.