Я виховую дитину одна після раптової смерті чоловіка. Мені й до війни було тяжко. Після повномасштабного вторгнення у селі не стало води, світла та газу. Обстріли були дуже сильними. Я з дитиною евакуювалась до Тернівки. Десять годин ми їхали до Дніпропетровщини. Зараз з сином живу в приватному будинку. Ніякої допомоги в мене немає, а справ по господарству багато. Я дуже хворію, прогнози медиків невтішні. Можливо, я не зможу рухатись у майбутньому. Тому для мене найстрашніше – залишитись самій. Не знаю, що буде далі. Дуже б хотіла, щоб закінчилась війна.