Бібік Ксенія, 9 клас, Харківська спеціалізована школа №66

Вчитель, що надихнув на написання есе - Краснікова Наталія Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Іноді одна подія здатна перевернути все життя. Для мене такою стала не трагедія і не гучний успіх, а простий, людяний вчинок - допомога від незнайомців і добрі слова підтримки. Зазвичай після заняття з гри на гітарі я їду додому з інструментом. Якось, коли я вже збиралася вирушати, до мене підійшов незнайомий чоловік і почав розпитувати, де я навчаюсь, як довго вже граю. Я з задоволенням почала відповідати, і до розмови приєдналася жінка, яка стояла поруч. Вони щиро захоплювалися тим, що я займаюся музикою, говорили, що це дуже гарне й потрібне вміння. Після тієї короткої бесіди в мене з’явилась нова мотивація - я відчула: те, що я роблю, справді цікаве людям.

Велике значення для мене має і підтримка родини. Рідні завжди поруч - підтримують, надихають, вірять у мене. Це додає сил, особливо тоді, коли щось не виходить.

Неподалік від мене живуть дві бабусі, які ще з мого дитинства були поряд. Вони   часто запитують, як мої мої справи, хвалять мене, щиро радіють моїм маленьким перемогам. Коли мені складно чи сумно, я можу просто зайти до них на чай, поговорити, і вже після кількох хвилин розмови мені стає легше. Вони завжди знаходять правильні слова.

Їхня доброта та життєвий досвід - це справжній приклад сили допомоги.

Коли тільки починала грати, я не наважувалася виступати перед людьми. Якось до нас у гості завітав друг родини, який чудово грав на гітарі. Він почав грати, усі співали, атмосфера була надзвичайною. Я сиділа, слухала, і мене переповнювали емоції. Після того, як він поїхав, я ще довго думала про ту зустріч. Його музика, щирість і любов до гітари надихнули мене.

Наш гість став для мене музою - досі, коли мені бракує сил, я згадую його.

Я починала вчитися грати просто для себе, бо мені це подобалось. Одного разу після заняття вирішила погуляти з гітарою. Я не очікувала, що мої друзі попросять мене щось зіграти, навіть розгубилася, але згадала слова бабусь, мами, родини - і мені стало трохи легше. Я зіграла і побачила їхні усмішки, почула щирі слова. Відтоді це стало маленькою традицією: після занять я приходжу до друзів і граю для них. Їхня радість, підтримка й теплі погляди мотивують мене йти далі.  Для мене сила допомоги - це не лише великі вчинки. Це щирі слова, посмішки, віра в мене.

Усі ці люди - незнайомці, рідні, друзі - допомагають мені бути сміливішою, впевненішою й не пасувати перед труднощами.