Юрій з дружиною не можуть повернутись на свою батьківщину, бо цю територію нещадно обстрілюють росіяни. Вони орендують житло у Запоріжжі й забрали до себе брата, щоб він хоч трохи відпочив у відносній безпеці

Я пенсіонер, родом з Херсонщини, війна застала мене за кордоном. Трішки складно було фінансово, і ми з жінкою вимушені були поїхати до Польщі десь працювати. Останні роки проживав Генічеську, який зараз окупований тимчасово. Після того, як у мене вже закінчився по роботі контракт, я хотів би повернутися додому. Але ж куди їхати, на окуповані території? То не моє. Я можу щось не так сказати, і мене б там могли розстріляти врешті, бо я міг би не стриматися. 

Діти наші в Запоріжжі. Ми вирішили з дружиною повернутися, хоч тут не дуже все лагідно і солодко. У Запоріжжі живе дочка з родиною, онука, тому ми зараз тут у статусі ВПО знаходимося. За цей час хотіли повернутися в рідні краї, на Херсонщину, а там - ще більший жах, ніж у Запоріжжі. 

Вимушено прийшлося залишатися в Запоріжжі, тож хоч інколи діточок бачимо. Найняли квартиру. Перший час платили переселенські, а зараз ми не потрапляємо під цю категорію, важкувато. Інколи спілкуємося з тими, хто там залишився, то там жах такий, що ми б не змогли там знаходитися. 

За цей час померла моя теща, і неможливо було ні поїхати на похорон, ні поховати, ще із запізненням нас сповістили про це. 

Більше за все мене вразило те, що показували і розповідали по інтернету і телебаченню, коли почали звільняти Київщину. Ірпінь, Гостомель - оці жахи. Маріуполь – це такий жах! Я ніколи не міг уявити собі, що таке буде за моє життя, що я буду свідком неймовірних злочинів, ще й від тих, що клялися нам у братстві. У мене брат був в окупації, я його забрав до себе трішки розвіятись, бо там неможливо. 

Кожен день прямою наводкою з лівого берега шмалять по Херсону, а помешкання брата знаходиться на самому березі річки. Прямою наводкою б’ють, якісь осколки прилітають. Кожен день і не один раз: ввечері, вночі, вранці. Це вразило. А ще – розповіді знайомих та однокласників, які ще не виїхали з Херсону, що там творили окупанти, як знущалися над народом. Ще й, мабуть, не все ми знаємо. Ще буде щось опубліковане. 

Наша перемога залежить не тільки від наших бійців і дівчат, що на передку, але і від підтримки ззовні. Реального Ленд лізу, який нам пообіцяли та не виконали. Багато питань-багато питань…

Хочу, щоб як можна скоріше закінчилася ця війна. Спокою хочеться. Хочеться, щоб онука моя не тремтіла і не боялася, коли виє сирена. Спускаються вони в школі в підвал, в укриття. Їй дев’ять років, а вона так розмовляє, наче їй всі 19. Скоріше я хочу, щоб це закінчилося.