Про початок війни я дізналася з новин. Літаки літали і вибухи було чути. Коли об'явили евакуацію Донецької області, мені з донькою прийшлося покинути рідний будинок. Мати тут проживала, в неї не було ні газу, ні світла. Був обстріл міста, і щоб зберегти роботу, я повинна була виїхати. Я зберегла роботу до вересня місяця.

Спочатку тяжко було. Ми виїжджали, а кияни вже додому поверталися, і випадково звільнилися одна квартирах, яка була дуже-дуже дорога. Мені на роботі її профінансували, і я змогла на місяць найняти, а потім шукала вже більш дешевий варіант.

Найстрашніше – загубити все: будинок, рідню. Мій батько безвісти зник у Слов’янську, він був цивільний. 

Під час війни починаєш знати кожну маленьку радість. Приємно, коли друзів зустрічаєш навіть в іншій області. Собаку завели, повернулася додому, до рідної матері – це велика радість була для мене і для дитини. 

Моя дитина в перший клас пішла онлайн, коли була війна. До школи вона тільки один раз заходила, коли їй подарунок новорічний видали в цій школі, і все.

Хочу, щоб ми перемогли, отримали незалежність і змогли створити свої плани на майбутнє, жити з надією, щоб у наших дітей було майбутнє. Щоб наші діти жили в мирі і знали, що до них не прийде війна.