Коли росіяни почали зтирати Бахмут з лиця землі, місцеві жителі почали масово виїжджати з міста і околиць

До повномасштабної війни було звичайне життя, як усіх українців. Чоловік мій працював в Державній прикордонній службі, але за станом здоров'я було його звільнено. Я працювала, була бухгалтером сільськогосподарського підприємства. Ходили на роботу, все добре було. Син навчався. Але коли прийшла війна... 

Перші прильоти по місту були за сто метрів від нашого будинку, тому ми в перший же день це відчули на собі. Тоді ще не лунали тривоги, не було чатів - нічого не було. Люди були не обізнані, не сповіщені, тому ніхто нікуди не спускався, всі були по своїх квартирах, по своїх домівках. Більшість працювала дистанційно через ковід.

Ми поїхали, коли був ажіотаж, в квітні 2022-го. Люди виїжджали, пішли чутки, і всі стрімко поїхали. 

І ми виїхали в Дніпропетровську область з нашими друзями з валізкою літніх речей, бо думали, що це ненадовго. 

Були дуже великі черги на блокпостах, тому люди стояли майже цілий день. Виїжджали з маленькими дітьми, з людьми похилого віку. Дуже довго їхали. У нас був транспорт, тому нам було легше. А те, що творилося тоді на вокзалах… взагалі неможна було доїхати. 

Зараз ми приїхали в Одесу, тут син навчається. Забрали батьків чоловіка, сестра переїхала. Ми стараємося триматися до купи, всі разом, щоб могли друг другу допомогти. А там взагалі всі - з Бахмуту і Бахмутського району, де вже нема нічого. 

Як можна стріляти по мирних мешканцях, по житлових будинках, по людях? Це не відкладається в голові. 

Ми з чоловіком більш-менш тримаємося, а батькам-пенсіонерам дуже важко. У батька сильна депресія: він до сих пір нічого не хоче. Не хоче виходити на вулицю, йому нічого не цікаво. Він сказав: «Якщо в мене залишиться якийсь фундамент, сарайчик, я все одно повернуся до себе додому». 

Дуже багато людей, які допомагають, чим можуть, підказують де є житло. Батьки виїхали в травні 2022 року - якраз відключили газ, світла вже не було. 

Житло в маленьких містах, де люди зупинялися, вже було зайняте - там його дуже мало, щоб зняти навіть. Добрі люди підказували, де можна поселитись безкоштовно. 

Батьки жили безкоштовно на базі відпочинку влітку. 1 вересня база закривалась на зиму, тому їм довелося виїхати звідти. Дуже багато добрих людей. 

Я ходжу на роботу і відволікаюсь таким чином. Є домашні справи, заняття, займаюся спортом. Інші люди допомагають. Якщо сидіти і думати про це все, бути самій з цими думками, то це дуже важко.

Хочеться, щоб відновили наші міста – це одна мрія. Побачити близьких, тому що батьки, рідні всі залишились на окупованій території. Це дуже важко.