Король Єлизавета, 9 клас, Ліцей № 26 "Шевченківський" Полтавської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ткаченко Людмила Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року - це день, що розділив життя країни та кожного з нас, на до та після. Я слухала безліч історій від різних людей, своїх знайомих, представників старшого покоління про їхні рефлексії щодо війни та всього, що було пережито. Проте, особисто для мене, цікаво подумки повертатися в той період та згадувати, що я тоді відчувала, як переживала загальні потрясіння, які емоції та настрої мене охоплювали.

Отже, лютневий ранок почався для мене тоді незвично. Я прокинулася раніше ніж зазвичай, оскільки крізь сон почула в’їдливий шум, що наче “пиляв” дитячу голову та віщував біду.

Над нашим будинком кружляли ударні гелікоптери. Відчуваючи тривогу, я взяла до рук смартфон та почала жадібно читати новини, які повідомляли про початок повномасштабного вторгнення.

Жах став реальністю. Уранці того дня на деякі українські міста, вперше за майже ніж століття, полетіли ракети, а згодом почали з‘являтися перші жертви. Напередодні я домовилася провести час зі своїми друзями. Ми мали зустрітися у школі, як зазвичай, проте наші плани зруйнувала війна. Сьогодні, чимало моїх друзів перебувають за кордоном, декого з них востаннє я бачила у лютому 2022 року. На жаль, війна нас розділила, і сьогодні залишається лиш згадувати безтурботні мирні часи. Перші тижні вторгнення відрізнялися загальною апатією.

Новини, звісно, пригнічували, було незвично слухати сигнал повітряної тривоги та ховатися в укритті. Зараз звикли і адаптувалися.

Звісно, війна змусила нас багато що переосмислити. Я переконалася у безумовній цінності людського життя. Чимало українців втратили близьких та рідних на цій війні, тому, вшановуючи пам‘ять про загиблих, ми щодня завмираємо у хвилині мовчання. Як показує досвід, смерть може прийти зненацька. На мою думку, важливо цінувати кожну хвилину нашого життя, жити тут і зараз. Крім того, прийшло усвідомлення необхідності підтримки одне одного на всіх рівнях. Коли люди зіштовхуються з горем, взаємна підтримка та емпатія допомагають пережити труднощі. Я впевнена, війна зробила багатьох емоційно стійкішими та більш витривалими.

Можливо, ми проходимо випробування, що покликане зробити нас сильнішими. Правда полягає в тому, що тяжкі часи породжують сильних людей. Сьогодні - це про  незламних українців.

Ця війна породила безліч героїв, людей, чиї дії та поведінка захоплювали мене та змушували плакати. Пам‘ятаю, як вся країна переживала події в Маріуполі, зокрема на Азовсталі. Ми з трепетом молилися за наших бійців, що героїчно тримали оборону. Їхня відчайдушність та звитяга неабияк вражали мене, я пишаюся своїми співвітчизниками.

Вірю, що Вітчизна буде у безпеці, допоки існують такі люди.

Окремої уваги заслуговує скоординована робота цивільних людей у тилу. Кожен хотів зробити щось для перемоги, допомогти один одному. Згадую, як у перші дні війни сусіди запропонували нашій родині ховатися в їхньому підвалі під час повітряних тривог, оскільки свого в нас не було. Це наочний приклад того, як люди здатні підтримати в складній ситуації. Власне, саме взаємодія людей, зокрема близьких, допомогла справитися зі страхом та невизначеністю.

Усвідомлення того, що мене оточують ті, хто готовий підставити плече, допомагає не втрачати внутрішні сили.

Сьогодні наш народ платить високу ціну за право на гідне майбутнє своєї країни. В умовах війни зростає ціле покоління, яке буде розбудовувати державу. Варто усвідомити рівень відповідальності, що стоїть перед нами. Лише спільними зусиллями можна буде подолати виклики повоєнного часу. Я маю надію зробити свій внесок у відбудову країни в майбутньому. Для цього мені ще потрібно буде здобути освіту та опанувати деякі навички, щоб бути корисною. 

Сьогодні наш народ проходить важливий, багато в чому вирішальний етап своєї історії. Деякі випробування вже позаду, деякі тільки попереду.

Найважливіше те, що українці продемонстрували незламність та вміння зі стоїчною твердістю відстоювати свої цінності, давати відсіч ворогу. Тільки разом, в єдності, ми здатні подолати будь-які труднощі. Тож доля держави в наших руках. Безумовно, тільки спільна наполеглива праця - запорука світлого майбутнього України!