У березні 2021 року ветеран АТО Дмитро Дмитренко разом із дружиною (людиною з інвалідністю) та 11-річним сином купив будинок у тихому селі Вабля на Київщині. За рік це село стало транзитним коридором для ворожих колон. Коли почалась окупація — військовий з досвідом 27 років залишився без зброї. «Знайшли військові речі — я сказав, що брат дав, а ворог пістолет на мене направив...» — розповідає полковник. Дмитро тоді встиг заховати форму й нагороди, мабуть, це і врятувало життя.  

Колони російської техніки, обстріли, зруйновані будинки, люди, які ночували в погребах. Дмитро вивчав маршрути техніки окупантів, попереджав побратимів, допомагав сусідам, гасив пожежі, рятував родину. У критичний момент навіть удавав будівельника, щоб відвести підозру: «Тоді я був просто чоловіком, який мав захистити родину».

Після всього пережитого 11-річний син Дмитра сказав: «Я хочу стати військовим». Батько не агітував — лише підтримав.