Плакун Карина, 8 клас, Висунський ліцей Березнегуватської селищної ради Миколаївської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Семенова Олена Петрівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Усі свої 14 років я живу в прекрасній країні. Україна-моя домівка, мій спокій у душі та почуття безпеки. Ніде, окрім затишних вуличок мого рідного краю, я не почуваю себе краще. Мова, якою я спілкуюся повсякденно,- насолода для вух, мелодична і така близька. Культура і традиції, яких я дотримуюся з самого малечку, менталітет людей, доброта яка живе в їхніх серцях,- усе, що я маю, дала мені моя країна. Найсильніша держава, на мою думку,  саме Україна. Нас знищували, цькували, били батогом,  але ми все ще на ногах, існуємо на карті, маємо свою територію. Зелені ліси, широкі степи, лани, гори, річки, озера- все що милує око, є заслуга наших історичних героїв та сильного народу. Споконвіку ми зберігаємо те, що нам належить по праву.Так було, буде і є, незважаючи на незгоди, які б не траплялись нам на цьому довгому і тяжкому шляху.

Ми- незламний народ! Я пишаюся  тим, що називаю себе українкою. Пишаюся тим, що маю в своєму паспорті герб і прапор України, які ми отримали кров'ю і потом, шляхом важкої праці.

Протягом свого життя мене завжди надихала історія незламної людини, історичного героя і неперевершеного письменника Тараса Григоровича Шевченка. Він повинен стати прикладом для багатьох українців в цей складний час. Не зважаючи на те, що його катували, принижували і знищували на очах рідну культуру, він продовжував, навіть мешкаючи на чужині, писати українською мовою твори, котрі стали культовими в сучасному суспільстві. Майже кожен вірш наповнений любов'ю і відданістю рідному краю, патріотизмом і смутком. Це саме те, чого не вистачає деяким українцям, які мешкають в нашій країні: простої віри в Перемогу, в свої сили і намагання іти вперед, не дивлячись ні на що.

Забути про принципи, але залишитись людяними. Бо ми не ті, кого засуджуємо, ми вище, ми - нація мирних людей. Ми нація, котру не зламає нічого і ніхто.

Згадуючи роки життя Шевченка, важливо брати приклад із митця. Потрібно, щоб у кожній оселі лунала дзвінка і мелодійна українська мова. Це те, що забувати ми не маємо права. Традиції, котрі вигадали наші предки,  ми мусимо передавати з покоління в покоління, так, як це відбувається зараз.

Протягом віків український народ вирізнявся з-поміж інших народів своїм прагненням волі і свободи. Ми не раби, і не кріпосні. Ми маємо свою  ідентичність, традиції і цінності. Ми вільні люди і особистості. Жодна інша країна немає над нами влади і ніколи не матиме. Тим не менш,  за всю історію нашої Батьківщини було пролито безмежну кількість крові заради того,  щоб ми могли вільно спілкуватися рідною мовою.

Мене, як українку і патріотку рідного краю, дуже засмучує той факт, що велика кількість людей зневажає і не користується можливістю зберігати нашу ідентичність шляхом своєї мови.

Ще більше засмучують мене люди, які покидають свій дім назавжди. Відрікаються від своєї держави, яка надала їм усе. Змалечку мене вчили, що Батьківщина - одна і назавжди. Тут почалось усе: мої перші кроки і перші досягнення. Освіта, виховання і моральні принципи. Невже наші прадіди боролись за вільну незалежну країну за для того, щоб ми шукали тепла і ліпшої долі деінде? Ніколи не буде краще там, де лунає чужа мова і в колі родини чужі, незнайомі традиції. Менталітет усюди різний.  На мою думку, найприємніший він там, де жовто-блакитний прапор, де цвіте барвінок і червоніє калина. Де карпатські гори і талановиті музики.

Не буде краще там, де ти чужий. Не будеш ти людиною, якщо покинеш те, за що боролися  і сьогодні продовжують боротися для тебе і твоїх дітей. Не буде волі там, де чужина. Але буде щастя і радість там, де  виховували батьки, де тобі дали життя і волю вибору.

Сьогодні над Україною нависає важка і чорна хмара смутку і війни. Наша Батьківщина страждає від постійного удару ворога. Скільки людей загинуло, скільки міст, сіл зруйновано! Потрібно мати справді неймовірну силу волі, витримку та мужність, аби все це витерпіти і знову почати відбудовувати країну. Наші славні воїни ЗСУ стоять на захисті рідної України, своєї домівки, сім’ї, батьківської хати... Навіть жінки, дівчата  почали брати активну участь у боях. Всі захисники нашої країни дійсно заслужили звання справжніх Героїв. Українці пишаються своїми синами та доньками, чекають якнайшвидшої Перемоги над ворогом та повернення найрідніших додому.

Хочу розповісти про близьку мені людину. Це мій дядько Дмитро - справжній герой. Він служить у Збройних Силах України  з 2014 року.

Звичайна людина у мирному житті, він перетворився на справжнього захисника, коли цього потребувала країна. Його сила духу вражає. Навіть у найважчі моменти він не втрачає віри, не опускає рук. Після складних боїв, довгих ночей без сну та суворих умов на передовій, він все одно знаходить у собі сили підтримувати побратимів, ділитися жартом або теплим словом. Коли ми з ним говоримо по телефону, я завжди дивуюся його спокою та впевненості. Він каже, що бореться  не тільки за землю, а за майбутнє своєї дитини і свободу кожного українця. Ці слова стали для мене джерелом натхнення. До речі, нещодавно у нього народилася донечка.  Дядько не шукає слави.

Йому важливо знати, що він робить правильну справу. І саме ця внутрішня правда, ця віра в Перемогу і робить його таким сильним. Я пишаюся ним і молюся, щоб усі наші захисники повернулися додому живими.

Україна – частина Європи. Весь свій історичний шлях вона намагалася довести це, стояти на одному щаблі розвитку з західними країнами. Наша земля пройшла безліч перешкод, витримала все, і справді варта щасливого і світлого майбутнього. Європейські країни постійно та своєчасно надають допомогу Україні - зброю, боєприпаси, навчання військових. Зокрема, системи ППО, далекобійні ракети та авіацію, які  мають стратегічне значення у боротьбі з ворогом. Український народ вдячний країнам Заходу за підтримку.

Моя мрія: мирне життя під чистим небом, без звуків сирени, вибухів та постійних людських жертв. Досить! Вистачить! Я - проти війни! Я за мир та Перемогу!!! Щасливі усмішки дітей, матерів, усіх українців!..

Отже, можу сказати, що я -патріотка. Моя рука тягнеться до серця, коли я чую наш гімн «Ще не вмерла України...”. З моїх вуст лунає тільки рідна мова. В моїй родині святкують всі національні свята. Моя душа радіє в День Незалежности України. Мої очі сльозяться, коли я згадую всі прикрощі минулого, загибелі заради волі і свободи. Моє тіло, душа і серце цілком належить Україні. Я пишаюся своєю державою та людьми, які мешкають в Україні!!! Ми  - горда нація, незалежна, вільна, чесна, справедлива.