Лейцус Лариса, 11 клас, Бердихівський заклад середньої загальної освіти І–ІІІступенів Новояворівської ТГ

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сорочинська Ольга Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

А душа «говорить» те, що серце відчуває! Саме такими словами хочу розпочати свою розповідь. Іноді нам здається, що світ такий великий, що в ньому легко загубитися. Особливо тоді, коли ти ще маленька дитина, яка тільки починає робити свої перші кроки у життя. Але я мала можливість зростати не просто серед людей, а в родині, де, завжди, панували любов, підтримка та взаємодопомога.

І хоч моя історія розпочалась не так, як у більшості дітей, я вдячна долі за те, що «привела» мене саме туди, де я зараз - у дитячий будинок сімейного типу, який став моїм справжнім домом.

Я живу під опікою цієї особливої  родини вже десять років. Вони прийняли мене ще дитиною, ще тоді, коли я була, немов «загублений, розлючений звір» (так мене життя потріпало)  і я тільки починала відкривати для себе цей світ. Від самого початку я відчувала, що мене тут люблять. Мені дарували тепло, турботу, підтримку. Мама завжди була поруч, допомагала у будь-якій справі: чи то домашнє завдання, чи життєва порада. Вона навчила мене робити добро, бути терпливою та турбуватися про інших. А тато… Тато робив мене сильною. Він навчив вірити в себе, підніматись після поразки, сміливо йти до своїх цілей.

Я відчула, що поруч зі мною є опора, на яку завжди можна покластися, є міцний фундамент, на якому можна мурувати стіни, які ніколи не будуть осипатися.

У нашій родині багато дітей. Ми всі різні, з різними характерами, вподобаннями, мріями… Але нас об’єднує головне: ми одна велика, дружня родина. Ми підтримуємо одне одного, допомагаємо, розділяємо радощі й труднощі. Разом подорожуємо, святкуємо… У кожного з нас є хобі, і батьки завжди активно беруть участь у цьому.

Вони не просто опікуни – це наші справжні батьки, наставники, сонечка, які випромінюють свою любов до наших сердець.

Мій світогляд почав змінюватись тоді, коли я вперше усвідомила: я не одна, бо щоб не трапилось, я точно знаю, що у мене є Мама й Тато, які завжди прийдуть на допомогу, підставлять плече, вислухають, зрозуміють, підтримають. І це розуміння стало переломним. Я почала бачити світ не як щось страшне й невідоме, а як місце, де є любов, турбота, де поруч люди, які щиро про мене піклуються. Завдяки моїй родині я навчилась довіряти, навчилась вірити в себе. Мої мрії стали більшими, сміливішими, реальнішими. І найважливіше: я побачила, що важливо допомагати іншим, бо саме допомога, підтримка, доброта роблять нас людьми, створюють навколо нас справжнє щастя. Саме те, що закладено у наших душах – це шлях, який веде до щастя.

Я часто думаю:  Яким би було  моє життя, якби не ця родина? І щоразу приходить одна відповідь: « Усе, що є доброго в мені, усе, що я змогла досягнути – це завдяки тим, хто був поруч, бо я вчуся у них щодня, я бачу, як мама і тато з любов’ю ставляться до кожного з нас, як знаходять сили, терпіння, натхнення для всіх своїх чад, як вміють вислухати, порадити, навчити. Їх приклад став для мене найкращим уроком».

Та знаєте, що мене сильно дивує? Це те, що та допомога навколо нас не завжди гучна. Вона проста, вона така, що тільки відчуває душа і про що шепоче тепле серце, показує лагідна усмішка…Я виросла в родині, де допомога – це не обов’язок, а природнє бажання. Тепер, коли я бачу когось у біді, то не можу залишитись осторонь. Я розумію, як важливо для людини знати те, що ти не одним. Тепер і я хочу бути тією, хто підтримає, хто вислухає, хто допоможе. Бо я знаю, наскільки це важливо.

Мене змінила не одна якась подія, мене змінила атмосфера любові й підтримки, у якій я зростаю. Усе моє дитинство – це історія про взаємодопомогу. І я мрію, щоб кожна дитина у світі могла відчути те саме.

Щоб кожен мав свій дім: не лише дах над головою, а й справжнє місце, де тебе люблять і чекають. Цей досвід навчив мене ще однієї важливої речі: справжня сила у доброті. І хоч світ часом буває жорстоким, варто пам’ятати, що поруч завжди є ті, хто може підтримати. І, можливо, саме твоя допомога колись стане для когось порятунком, як для мене стала допомога моїх батьків. Сьогодні я з впевненістю дивлюсь у майбутнє. У мене є мрії, цілі, бажання. І я знаю, що можу їх досягнути, бо за моїми плечима – міцна підтримка моєї родини, їхня віра в мене, їхня любов, бо це найцінніше, що є біля мене.

Світ навколо нас змінюється, стає складним, часто непередбачуваним. Але, коли ти зростаєш у середовищі взаєморозуміння й доброти, ти сам стаєш тим, хто несе світло.

І я хочу бути такою людиною. Хочу дарувати іншим те, що дарували мені. Я розумію, що навколо мене буде багато незрозумілого, а саме ненависті, зла, підлості, егоїзму… Та я впевнена, що ті риси, які виховали у мені батьки, зможуть легко побороти ту нечисть.

Я сміло крокуватиму по житті, впевнено зможу пройти мости «незрозумілості» і гордо скажу: «Я - людина!», «Я - особистість!», я та, яка легко змінить світ, бо мене теж змінили!

Дорогенька моя сім’я, я вдячна Вам за всю любов, яку ви легенькими кроками  вкладали у мене. Саме Ви стали для мене міцним фундаментом, який ніколи ніхто не зруйнує, бо він залитий з людяності та душевної теплоти. Саме Ви виростили у мені ту квітку, яка буде чарувати око інших людей і своїм ароматом наповнюватиме світ.