Тюріна Олександра, 9 клас, Марганецький ліцей №9 Марганецької міської ради Дніпропетровської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ждан Людмила Анатоліївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Поставити життя на паузу: видихнути та озирнутися – звичка, яка захищає та рятує від перевантаження реальністю. Так, саме реальністю! Адже наше сьогодення – це безкінечний ланцюжок викликів, випробувань та травмуючих подій. Коли не встигаєш пережити всі етапи прийняття змін, тому що твоє життя розділилося на до і після, а вже потрібно витягувати себе із прірви страху і нового стресу, бо ти сидиш у підвалі або метро і здригаєшся разом з двома стінами, які слугують наразі для тебе умовною зоною безпеки. І у тебе від градуса емоційного коктейлю все гіперболізоване: ти не можеш об’єктивно оцінити ситуацію. Недарма кажуть: «Хто боїться, у того в очах двоїться».

А тобі саме у цей момент важливо вміти переключитися. Якби ж то у наших головах був перемикач, щоб можна було регулювати інтенсивність емоцій та включати раціональне мислення.

На жаль, його немає. Тому нам потрібно навчитися себе контролювати. І саме з цим нам допомагає впоратися уміння поставити життя на паузу – це працює як своєрідний тумблер для повернення себе у реальність, коли емоції беруть верх.

– Зупинись на хвилину… Озирнись навкруги… Спробуй відстежити дихання та будь спостерігачем…

Ці слова мого старшого брата відлунням звучать в моїй голові вже третій рік. Так він підтримав мене, коли ми тікали від війни – з зони бойових дій у тишу. Саме після цих слів я навчилася пригальмовувати і спостерігати… Саме ці слова стали для мене певним переломним моментом – вони рятують мене під час емоційних бурь. Я навчилася спостерігати та робити висновки. Я зрозуміла – у природи все закономірно і немає нічого випадкового. Спостерігаючи за нею, можна навчитися легко відпускати старе, щоб розквітнути знов та прорости крізь усі негаразди.

Чи замислювався хтось, скільки мудрості приховує в собі кульбаба?

Навесні, серед усього рослинного різноманіття, розквітає вона, маленька жовта квітка. І, на перший погляд, ця рослинка здається крихітною частинкою природи. Але, якщо спостерігати й аналізувати, можна багато чому у неї повчитися. Кульбаба вдень завжди тягнеться до сонечка, вбираючи тепло лагідних промінчиків, а вночі її квітка закривається, ніби вона засинає та береже енергію для майбутнього ранку.

Тим самим вона закликає нас тягнутися до світла у своєму житті та завжди пам’ятати, що, навіть, у найтемніші моменти не можна втрачати надію, адже зранку обов’язково зійде сонце.   

З часом кульбаба перетворюється на пухнастий символ починань. Вона не чинить супротив вітру, адже він розносить її насіння, даючи йому шанс прорости у новому місці. І це ще одне мудре правило від кульбаби – не бійся змін, сприймай їх як шанс спробувати щось нове, довіряй життю і знаходь своє місце під сонцем.

Кульбаба вчить нас рухатися вперед і не пасувати перед викликами долі.

Для неї немає нічого неможливого: її не злякають квітневі морози, і проросте вона, навіть, там, де здається це нереальним. Якщо ти стоїш на порозі змін, будь витривалим як кульбаба. Пам’ятай, якщо вона змогла прорости, то і ти обов’язково зможеш – пристосуєшся, звикнеш та розквітнеш по-новому. Ця жовта квітка стала для мене великим мудрим учителем. Вона нагадує про те, що у маленьких речах можуть ховатися великі цінності та велика сила допомоги. Що кожен з нас має свою внутрішню силу і мудрість. Що жоден буревій у житті не змусить мене рухатися назад, жоден похмурий день не відбере у мене палітру надії і віри у те, що чорно-біле полотно сьогодення завжди оживить мудрість кульбаби.