Стефанюк Христина, 10 клас, Бурштинський ліцей № 3

Вчитель, що надихнув на написання есе - Марцінів Юлія Степанівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Моя шістнадцята весна вривається в життя. Ніжна і зранена,красива і понівечена, сонячна і задимлена вибухами. Такі реалії мого шістнадцятиріччя, мого життя і життя теперішнього покоління. Ми різко подорослішали, бо приходиться вирішувати складні проблеми, не юнацькі, а дорослі, бо кожен день думаєш, а чому світ такий жорстокий повстав проти дитинства та юності? Чому? Чому? Відповідь одна – війна цинічна, людиноненависницька, брудна прийшла на Українську землю, щоб знищити все: і народ, і виплекану поколіннями незалежність. Часто задумуюсь, а якою могла бути моя юність, якби не війна.

Маріуполь, Ізюм, Бахмут, Бердянськ… Я могла б подорожувати цими прекрасними містами або влітку ніжитися на теплих берегах Азовського моря. Та росія забрала в мене цю можливість, як і в багатьох моїх  ровесників.

Усе змінилося, усе набрало інших обертів, і тому ми дорослішаєм не за віком, а за обставинами. Війна відібрала безтурботність і заставила нас акцентуватись над чимось важливішим – глибоким розумінням цінності життя, дружби, любові, єдності. Вона навчила нас бути небайдужими до чужого горя, допомагати, турбуватись про тих, кому потрібна підтримка. Зробила нас сильними не для себе, а для тих, хто поруч.

Подією, яка змінила мене, став вибір старшого брата. Йому було лише 26, коли він пішов добровольцем захищати Україну. Було дуже важко, досвід гартувався у боях. 

Побратими називають його "Старшиною" - бо навіть попри свій молодий вік, він став для багатьох справжнім прикладом сили, витримки й людяності. Вони з повагою відгукуються про нього, бо знають: у найскладніший момент він не здасться, не зрадить, не відступить. У кінці листопада брат отримав перше поранення.  На щастя, поранення виявилось не дуже складним, зараз із ним усе добре. Він продовжує службу. Продовжує щодня наближати перемогу. Я безмежно пишаюся своїм братом. Він -  мій герой, мій стимул. Людина, яка дала мені відчуття, що навіть у темні часи є світло. І це світло - у вчинках, у мужності, у любові до Батьківщини. 

Вибір брата став моєю внутрішньою точкою зламу. Саме тоді я вирішила не стояти осторонь. Сьогодні я - Голова Учнівського самоврядування нашого ліцею.

У стінах нашого освітнього закладу ми організували волонтерський пункт, де щодня кипить робота: збираємо необхідні речі, плетемо сітки, виготовляємо листівки й випікаємо смаколики для наших захисників. Відвідуємо в госпіталі поранених, допомагаємо самотнім людям похилого віку, організовуємо благодійні акції. Щороку беремо участь у конкурсі «Серцем єдиним - ми Україна», вшановуючи тих, хто віддав життя за нашу свободу.

Я щиро прагну запалити в серцях своїх однолітків те саме світло, яке запалив у мені брат.

Хочу, щоб кожен із нас відчував: майбутнє - у наших руках, але за нього треба боротись добрими вчинками, практичними діями. Бо саме в них ми бачимо сенс життя. Саме підтримка тих, хто потребує здатна змінити людину, громаду, країну. І саме завдяки таким, як мій брат і тисячам інших захисників ми переможемо. Я твердо вірю у світле майбутнє України .І я щаслива бути його частинкою.