Кащук Дарина, 8 клас, Коломийський ліцей №5 імені Т. Г. Шевченка

Вчитель, що надихнув на написання есе - Довганюк Тетяна Тарасівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Події, від яких пришвидшується серцебиття, бувають різними: щасливими, коли немовби виростають крила,  і тобі здається, що можна гори перевернути, і навпаки – сумними, тривожними, горезвісними. Тоді опускаються руки, і життя втрачає сенс. Бувають події, які змінюють наші погляди, світогляд і заставляють переосмислити важливість тих чи інших моментів. Саме така подія розділила життя всіх українців на «до» і «після» - це злочинне повномасштабне вторгнення рашистів на територію квітучої України, це загарбницька війна, яка несе смерть і розруху.

Війна – це завжди трагедія, руйнування та втрати. Кожний по - різному переживає її, однак для всіх - це біль, сльози, розчарування та зміни  життєвих цінностей.

Я живу в західній частині України, тому чорне крило війни не охопило нас. Але страшні уламки цього неймовірного лиха, про які дізнаємося зі сторінок соцмереж і телебачення, вмить зруйнували наше безтурботне дитинство. Ми стали більше цінувати сім’ю, дружбу та прості щоденні радощі. Ми зрозуміли, що найважливіше – це людське життя, яке неможливо повернути, та яке це велике щастя жити там, де не літають ракети й немає щоденних звуків сирени, які сповіщають про небезпеку.

Свої домівки втратили не тільки люди, а й тварини. Часто, втікаючи від війни, господарі покидають своїх улюбленців.

Тварини не розуміють зради, вони чекають на своїх хазяїв, страждають від вибухів, сумують та гинуть одинокими…Тому я б хотіла розповісти про подію, яка наповнила моє серце любов’ю та радістю, навчила більше допомагати в цей важкий для кожного українця час. Одного погожого дня, коли я  з батьками поверталась з Києва додому на авто,  нам перебігло дорогу маленьке кошеня. Ми зупинились, бо вирішили, що десь поруч є його мама, і ми зможемо їх нагодувати. Була пізня година, поле з  високими чагарниками… Чувся лише  жахливий писк, та віднайти кошеня так і не вдалось, воно, мабуть, боялось людей і ховалось. Так як вечір видався темним, ми поїхали додому.

Наступного дня всі ходили сумні, бо думки були лише про маленького клубочка, який десь там далеко плаче та шукає допомоги. Тоді ми прийняли рішення повернутися на те поле та відшукати кошенятко, хоча це й було не менше 150 кілометрів  від нашого дому.

Приїхавши до  місця нічної пригоди, побачили його – замурзаного, змоклого, з очима повними сліз, воно ледь трималось на маленьких лапках. Кошеня знову намагалось втекти від нас, бо, напевне, не довіряло людям. Три години пошуків, але ми все ж таки зловили малого бігуна, замотали в плед та вирушили додому. Уже вдома кошеня забилось в куточок, з жахом спостерігаючи за подіями, які відбувались довкола, та страшенно боялось нас, аж поки не зрозуміло, що йому хочуть допомогти. Зелені ґудзички його очей почали світитись, воно, думаю, зрозуміло, що замість холодних днів на вулиці матиме теплий куточок уже свого помешкання, де будуть його любити. Минув уже майже рік, відтоді, як ми принесли Марсика  додому. Він виріс у пухнастого, пустотливого та досить - таки добротного кота, якого ми просто обожнюємо. Ця пригода  змінила нас всіх, тому що батьки були категорично проти тварин вдома, однак зараз не уявляють життя без нашого чотирилапого.

Відчуття врятованого життя надихнуло мене, подарувало нові сили й розуміння, що кожна істота потребує захисту, любові й допомоги! Ми маємо завжди пам’ятати про тих, кого приручили.

І не має значення, наскільки ми матеріально забезпечені, головне - настільки ми готові поділитись тим, що в нас є. Знаєте, це може бути навіть посмішка, підтримка друга в складний момент. Інколи  достатньо сказати «добрий день» або нагодувати бродячого котика чи собачку, насипати в годівничку зернят чи пригостити булочкою безхатька. Такі моменти назавжди залишаються з нами, вони закарбовуються в пам’яті і можуть стати подією, яка змінить все.

Повертаючись до теми війни, також хочу сказати, що одним з прикладів сили допомоги є волонтери, які добровільно і часто під небезпекою втрати свого життя допомагають військовим, цивільним, вирушають в зони бойових дій, ратуючи не тільки людей, а й тварин, яких через війну залишають господарі. Цей великий прояв любові до ближнього та прояв людської згуртованості показує, як  багато можна досягти, діючи разом.  

Допомагаючи людям чи тваринам, ми вчимося бути добрими та милосердними. Сила допомоги змінила не тільки мене, тебе, а може змінити цілу націю.  І ці зміни дійсно відбуваються! Я це відчуваю, а ви?!