Нужа Юлія, вчитель, Олександрівський ліцей імені Івана Буряка Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя… Буденність… У кожної людини воно  своє. Щодня ми робимо речі, які роблять наше життя комфортним і приємним. Кожна людина намагається  зробити свої будні яскравими, радісними, емоційними, багатими на події та враження. Але раптом хтось або щось порушують  твої плани та мрії і у життя вриваються зміни.  

Моє життя змінилося 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію України. Я, як і багато українських  людей,  не була готова до війни.

Так вона триває не один рік, але  саме у 2022 році  було відкрито проголошено російською владою про намір знищення  України як держави, українців як народ.  Війна змінила  мої погляди, мої уподобання: я не розважаюся, не купую собі нових речей, не слухаю російську музику і не дивлюся їх фільми. Огидно чути їхню мову. Зараз я «перезавантажилася» і роблю все що мені вдається  і що я вмію робити, для наших захисників і захисниць.  Сьогодні більшість українців розуміють, що головним завданням є захист і збереження незалежності та суверенітету України.

І не важливо, ти на передовій чи у глибокому тилу, головне - твоє бажання допомогти.  Вже йде четвертий рік війни і в мене є свої фронти.

Фронт 1. Материнський. 27 лютого 2022 року мій син добровольцем пішов у ЗСУ. Я бачила, що з ним робилося перших три дні війни: він нервував, не відходив від телевізора і весь час спостерігав за новинами;  він дзвонив постійно у військову частину, бо був резервістом, а на дзвінки ніхто не відповідав. 27 лютого, він поставив мене перед фактом, що йде  захищати Україну. З того часу розпочалися години очікування, переживання, сліз і молитов. Щохвилини очікую дзвінок або повідомлення «все ок» і розумію, що стоїть за цим «ок».

Під час кожної розмови я не показую свого хвилювання, навіть навпаки, його підбадьорюю і постійно повторюю як я його люблю і чекаю.

Фронт 2. Вчительський. Я працюю вчителем історії в маленькій сільській школі на Харківщині. Мені дуже складно вести постійні дискусії про війну з колегами, учнями, їх батьками. Не завжди можу дати відповіді на їх запитання і пояснити чому росія напала на Україну. Попри війну, разом з колегами працюю над учнівськими проєктами, беремо участь у всеукраїнських конференціях, міжнародних конкурсах, досліджуємо і висвітлюємо питання війни, російських злочинів  та героїзм наших захисників.  Ця тема цікавить старшокласників, вони досліджують її і тому маємо результати і досягнення.  

Всі розуміють необхідність допомоги нашим захисникам, тому залюбки приєднуються до різноманітних акцій по збору  коштів на  потреби ЗСУ, виготовлення привітальних листівок для захисників.

Фронт 3 . Волонтерський. Волонтерська діяльність розпочалася з того моменту, коли син пішов у ЗСУ добровольцем. Його перше прохання було: передати в’язані шкарпетки, які були вдома, хлопцям, бо дуже вони мерзнуть. Я зрозуміла, що моє вміння в’язати буде в нагоді та весь вільний час, кожну вільну хвилину  я не випускала спиць з рук. Спочатку я передавала шкарпетки синові у підрозділ, бо деякий час вони знаходилися в районі, а потім відправляла за запитами. Почали звертатися хлопці з місцевої територіальної оборони, які чергували вночі по селі. Коли настало тепло - я в’язати не переставала, бо сама собі сказала, що буду це робити, допоки не закінчиться війна.

Вже три роки щодня в’яжу і тішуся тим, що на сьогоднішній день 371 пара ніжок була в теплі, зігріта материнським теплом.

Крім в’язання шкарпеток, разом з донькою, плела маскувальні сітки, допомагала робити окопні свічки, збирала речі і продукти харчування для шпиталів, для внутрішньо переселених осіб, які залишилися без даху і речей. І донатила на автівки, дрони, на реабілітацію  поранених. Я роблю все що вмію та можу для наших захисників. Я розумію, що для більшості українців війна стала найтяжчим випробуванням у житті і вона змінила більшість людей. Для українського суспільства війна дала потужний імпульс до змін, люди навчилися об’єднуватися  задля спільних справ, для перемоги над ворогом. Повномаштабне вторгнення згуртувало українців.

Відвага, сміливість, патріотизм – це про громадян України. Війна навчила нас дякувати сміливим і незламним воїнам за захист України, за  можливість навчатися, працювати і жити.

24 лютого 2022 року моя життєва реальність змінилася.  За один день я переглянула свої пріоритети, переоцінила існуючі цінності та переосмислила свої погляди, ідеали, звички. Війна мене навчила цінувати мій дім, мою родину, моє оточення і країну. Я зрозуміла, що матеріальні блага не такі важливі, як  свобода та безпека моєї родини. Навкруги багато горя, втрат, скорботи, які навчили українців співпереживати, підтримувати один одного. Війна навчила цінувати час, проведений з рідними і близькими, берегти  і допомагати одне одному.  Війна змусила більшість українців рятуватися від біди за кордоном, у живих коридорах, на колінах зустрічати тіла наших захисників, волонтерити, плакати та молитися. Сьогодні ми продовжуємо це робити і  далі будемо жити, захищати свою країну і виборювати право бути українцями.