Луцюк Дарія, 9 клас, Теслугівський ліцей Крупецької сільської ради Дубенського району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мацько Зоя Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я маю мрію. І моя мрія має крила. У сні  літаю на цих крилах над річками, долинами, полями, лугами. Дивуюся, наскільки красива моя Україна, яка вона неповторна! Яка особлива! Часто  літаю над нашими містами – Львів, Київ, Харків. Харків зараз дуже страждає. Як і вся моя Україна! У Харкові був дуже красивий парк. І особлива архітектура. Уві сні я завжди спускаюся на акуратну доріжку в парку Харкова, сідаю за столик вуличної кав’ярні і п'ю запашний чай із трав. Той чай схожий мені на чай, який я пила у бабусі.

Трави бабуся завжди збирала для мене. І кожного разу її чай був не схожим на попередні. Щоразу вона додавала туди щось нове. Над її будинком, галявиною, садком, лісом я також часто літаю уві сні.

Також люблю літати разом з птахами. Особливо з синичками. Вони розповідають мені свої історії – де були, що бачили, що чули. А їх годую – інколи соняшниковими зернятками, інколи салом. Завжди дивуюся, що вони такі маленькі, а їдять сало. І так швидко його з’їдають. Я  так швидко не можу з’їсти.  Синички мені дякують. А ще вони завжди переказують подяку моїм сусідам. Вона також їх дуже люблять і завжди підгодовують.

Я дуже люблю історію. Тому часто крила переносять мене в різні історичні епохи. Одного разу побувала у гостях у великого князя Володимира, який хрестив нашу Київську Русь.

А ще  була у знаменитій бібліотеці, яку заснував Ярослав Мудрий. Часто пролітаю над куполами Києво-Печерської Лаври і Святої Софії. Справжнє диво, що ці величні святині стоять і нині. І до них можна доторкнутися не лише уві сні, а й наяву. Це все одно, що помандрувати в ті далекі часи. Адже ці стіни пам’ятають усе і готові з нами поділитися. Їх тепло скаже нам більше, ніж сотні слів. Віра завжди єднала наш народ. Вона робить нас сильними духом.

Сильний дух нашого народу завжди дивував увесь світ. Мужні козаки захищали не лише рідну землю, а й європейські країни.

Сьогодні, так само, їхні нащадки – сучасні герої України – борються за свободу рідної землі й стоять міцним щитом на кордоні Європи. Сьогодні, так само, міцність українських воїнів дивує весь світ. Ще 2014 під час оборони донецького аеропорту за дивовижну силу, витримку наших захисників назвали кіборгами. Я літала над руїнами аеропорту Донецька. Я бачила ту моторошну картину – той метал і бетон. Тепер я розумію, за що їх назвали кіборгами.

Про оборонців аеропорту в Донецьку казали: «Вони вистояли – не вистояв бетон».

Я люблю літати над горами Криму. А ще – над неосяжним Чорним морем.  Милуюся стінами Херсонесу, де князь Володимир прийняв хрещення. Я в захопленні щоразу повертаюся до мису Фіолент – дивовижного місця. Це місце мого спокою, моєї тихої радості. Я мрію, щоб у Криму знову все було так, як до 2014-го. Я бачу жителів півострова, я чую їхні розмови. Ми з ними – єдині! Цю єдність не розірвати!

Я літаю широкими просторами моєї України – з заходу до сходу, з півночі до півдня. Я бачу, яка вона мальовнича, яка багата. Я бачу цю красу, це різноманіття.

І водночас я розумію, що, попри присутність в ній багатьох культур, представників багатьох народів, людей, які володіють різними мовами, Україна – це єдина сім'я, велика і дружня. Нас єднає наша українська мова, наша українська культура, наші традиції. Нас єднає наш незламний дух! Я дуже люблю слухати твори у виконанні українського кобзаря Василя Жданкіна. Це він вперше після багатьох років заборони публічно виконав майбутній гімн нашої Держави – «Ще не вмерла Україна» – на стадіоні в 1989 році. В одному з творів, які він виконує, є такі слова:

Та не падаймо духом, братове.

І ставаймо плечем до плеча.

Нам за щит буде Божеє слово,

А молитва за вістря меча.

Ось так ми і стоїмо плечем до плеча – і ми вистоїмо! Бо лише в єдності – наша сила!

Я мрію про те, що зможу  стати плечем до плеча з моїми співгромадянами. Так як ставали українці колись у живий ланцюг на знак соборності України. Я мрію пройти тим шляхом, де стояли учасники того живого ланцюга.

А ще –  дуже люблю Київ. Мрію пройти пішки до Києва. Так як наші предки йшли пішки на прощу до Києво-Печерської Лаври.

Уві сні я люблю літати над Києвом. Три роки тому, коли почалася велика війна, в Києві було дуже страшно. Страшно не лише уві сні, а й наяву. Танки на підступах до Києва. Гучна стрілянина, людські жертви. Здається, в ХХІ столітті це неможливо. Це було наче сон! Страшний сон! На жаль, цей страшний сон для України досі триває. Моя мрія, щоб Україна якомога швидше прокинулася від цього сну! Щоб вона зустріла мирний ранок! Щоб ми чули лише спів пташок і більше ніколи не чули звуків повітряної тривоги!

Моя найбільша мрія – наша перемога! Я літаю уві сні над полями війни, і бачу молодих юнаків, дівчат, дядьків зі змарнілими обличчями, які щодня боронять нашу землю. Я хочу, щоб вони швидше повернулися додому. Я мрію  вибігти їм назустріч, обняти і подякувати за все!

Київ – місце народження «Мрії» – українського літака, який знає увесь світ. Вірю, що вже незабаром «Мрія» знову підніметься в мирне небо над Україною. І я також сидітиму в цьому літаку разом з іншими українцями, які так само мріяли про мир. Я летітиму просторами, якими раніше літала лише уві сні. І дякуватиму Богу за здійснення мрій! Я помахаю з вікна літака всім на українській землі і скажу: мрійте, і ваші мрії неодмінно здійсняться!