Васютін Віктор, 1 курс, Дніпрорудненський індустріальний коледж

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Є обставини, які змінюють все в житті, швидко, нікого не питаючи…Життя, як на мене слово величезної сили, і слабкості водночас. Плануєш, мрієш працюєш, а потім приходять обставини непереборної сили, чорною хмарою, пекучою задушливістю те, що зараз називають війна…

І ми, люди, повинні пристосовуватись до нових умов, як заново вчитись ходити. Бо про таке слово, як "війна", чули тільки з кінофільмів, та зі страшних спогадів дідуся…

Я живу у прифронтовій області. І на початку повномасштабного вторгнення був страх, який оволодівав, та сковував, пригнічував і тільки одні думки, як бути далі. Згодом прийшло розуміння того, що треба брати себе до рук і починати допомагати своїй власній країні, та людям, які пішли її боронити. Через певний проміжок часу, в нашому населеному пункті почало з’являтись багато військових, яких заселяли в старі будинки, мало придатні для проживання.

З того моменту нашою родиною було прийняте рішення почати їм допомагати.

Люди різні, в основному всі ті, хто від власних домівок віддалений на тисячі кілометрів. Хотілось якось підбадьорити, смачно нагодувати, щоб вони хоч на мить відчули краплинку домашнього тепла та затишку. Допомагали всім, чим могли, продуктами, житлом, розмовою…Приймали вдома рідних людей, які не бачили своїх військових понад пів року. Намагались всіляко підтримати, бо це важливо, коли вони відчувають всю ту допомогу у таких звичайних оточуючих людей, як ми!

Такі вчинки з нашого боку впливали і на самих військових. Вони були дуже вдячні. Ми спілкуємось з багатьма з них до тепер, і постійно чуємо слова вдячності за все. Ми вчились від них їхньої мужності, дивувались їхній сміливості. Всі вони ставали для нас рідними.

Я змінився з ними, побачив, як це бути патріотом. Це змінило моє життя, та ставлення до оточуючого світу, я зрозумів, як це разом, як це один за одного! Я навчився не стояти осторонь, бо все, через що зараз проходжу я та моя країна, це дуже важке випробування. І як бачимо його проходить не кожен… Цей біль залишиться з нами назавжди, як і люди, які проходять через наші життя не випадково! Ми вже ніколи не будемо тими, як раніше, ми будемо іншими такими, як наче з мармуру виточує найважчу фігуру скульптор під назвою Війна!