Козакова Юлія, вчитель, Комунальний заклад освіти «Самарівське професійно-технічне училище» Дніпропетровської обласної ради» 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Полотно життя кожної людини має свої визначальні віхи, дати, що стають не просто відмітками в календарі, а символами епохальних змін. Для мене такою межею, водорозділом між безтурботним "до" та сповненим випробувань "після", стало 24 лютого 2022 року. Цей день увірвався в мою реальність не лише гуркотом вибухів, а й усвідомленням крихкості звичного світу та водночас неймовірної сили людської солідарності.                                                

Мої дитячі роки тісно переплетені з двома містами Донеччини – Сіверськом, де я народилася і пізнавала перші кроки життя, та Бахмутом, який згодом став моєю студентською домівкою.

Ці 40 кілометрів здавалися незначною відстанню, але саме вони вмістили в себе цілу палітру моїх спогадів, від безтурботних ігор до перших серйозних кроків у доросле життя.                   

У 2020 році моя любов до мов привела мене на факультет романно-германських мов Горлівського інституту іноземних мов, який згодом переїхав до Бахмута. Студентські роки стали для мене справжньою пригодою, наповненою новими знайомствами, жвавими розмовами в гуртожитку, який у моїй уяві змагався з найкращими готелями, та прогулянками затишними вуличками Бахмута. Ми, молоді та безтурботні, відкривали для себе улюблені місця – кінотеатри, кав’ярні, сквери, які наповнювалися нашим сміхом та мріями.

Ми жили у власному, мирному світі, не підозрюючи, що вже незабаром наші звички та улюблені куточки міста стануть ареною руйнівних подій.           

Травень 2022 року став чорною сторінкою в історії Бахмута. Місто опинилося під безперервними обстрілами, окупанти нещадно використовували всю наявну артилерію та авіацію. Жах війни увірвався в моє життя миттєво та безжально. Моє рідне місто Сіверськ стало однією з перших жертв російської агресії. Вибухи, страх, руйнація – все це стало новою, моторошною реальністю. Ми ховалися в підвалах, спостерігаючи, як навколо зникає все, що було дороге серцю.

Мій дім було зруйновано. Кожен день перетворювався на боротьбу не лише за виживання, а й за збереження віри у майбутнє.                    

І саме в цей трагічний час я вперше по-справжньому відчула силу людської допомоги. Спочатку це була підтримка волонтерів, які допомогли евакуюватися мені та моїй родині до Бахмута, а потім до Новомосковська (тепер - Самар) Дніпропетровської області. Далі – безкорислива підтримка незнайомих людей, які відчиняли двері своїх домівок, ділилися одягом та їжею, підтримували теплим словом. Вони давали не просто речі першої необхідності – вони дарували надію. Переїхавши до Самару та знайшовши роботу викладачем англійської мови в професійному училищі, я не просто продовжила волонтерську діяльність – я віднайшла в ній нову себе.

Участь у благодійних акціях, плетіння маскувальних сіток, виготовлення окопних свічок стали моїм особистим внеском у спільну боротьбу.

У цьому новому, сповненому болю та втрат, але водночас і неймовірної єдності, житті я усвідомила, що й сама можу стати джерелом сили для інших. Волонтерство стало моїм способом не лише подолати власний біль, а й допомогти тим, хто опинився у ще складнішій ситуації. Виготовляючи окопні свічки, плетучи маскувальні сітки, беручи участь у благодійних акціях, допомагаючи військовим та переселенцям, я перестала відчувати себе жертвою. Я стала частиною великого ланцюга добра.

Подія, що докорінно змінила моє життя, – це не лише початок війни. Це той момент, коли я усвідомила, що допомога – це зброя, яка є значно сильнішою за будь-які кулі. Вона об’єднує людей, надихає на боротьбу, лікує душевні рани.

Кожен зібраний пакунок гуманітарної допомоги, кожна сплетена маскувальна сітка, кожна година волонтерської праці – це не просто підтримка. Це символ нашої незламності, доказ того, що попри всі руйнування та втрати, ми залишаємося людьми, здатними на співчуття та безкорисливу допомогу. І саме це стало найважливішим відкриттям мого життя. Сила допомоги – це сила любові, і вона справді здатна змінити світ. День 24 лютого 2022 року став не лише днем трагедії, а й днем народження нової сили – сили людяності, яка здатна протистояти будь - якому злу.