Ноджак Мар’яна, директор, Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів смт. Нижанковичі

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна стала випробуванням для кожного з нас. У перші дні вторгнення ми, як і багато українців, стикнулися з новою реальністю - реальністю страху, невизначеності та людської біди. Але водночас саме вона стала точкою, з якої почалася інша історія - історія взаємодопомоги, єдності й великого серця.

Як директор школи, я не мала права чекати. Наш спортивний зал за кілька днів перетворився на прихисток для внутрішньо переміщених осіб.

Ми не мали чіткого плану, але мали сильне бажання діяти. Разом з учителями, батьками, учнями прибирали, облаштовували, шукали необхідне. У спортзалі з’явилися місця для сну, затишні куточки, теплі речі, електрочайники, і найголовніше - підтримка. Я розуміла, що наші ресурси обмежені, тому почала звертатися до мешканців села, шукати в окрузі порожні будинки. Люди відгукувались. Хтось сам запропонував ключі від хати, де давно ніхто не жив.

Разом із колегами ми прибирали ці приміщення, замінювали вікна, латали дах. Так у нашій громаді з’явилося ще кілька тимчасових, але теплих і затишних домівок для родин, які втратили все.

Особливе місце в моєму серці займає одна багатодітна родина з Маріуполя. Дев’ятеро дітей, мама, яка тримається з усіх сил, і батько, який щодня намагається дати хоча б щось своїм дітям. Ми познайомилися у перші тижні їхнього перебування у нашому селі. З того часу я опікуюсь цією сім’єю: допомагаю продуктами, одягом, шукаю меценатів, організовую шкільне навчання для дітей. Разом святкуємо дитячі дні народження, готуємо подарунки й навіть іноді влаштовуємо маленькі театральні вистави в актовій залі школи. Діти сміються - і це найцінніше, що я чула за останній рік.

Я вірю: кожна добра справа змінює не лише тих, кому допомагаєш, а й тебе самого. Допомога стала моєю внутрішньою відповіддю на жахи війни. Я не обирала подію, яка змінила моє життя, - вона обрала мене. Але я обрала, як на неї відповісти.

Сила допомоги - у щирості, у діях, у словах підтримки, у готовності бути поруч, коли іншим важко. Я бачу, як вона щодня об’єднує нашу школу, наше село, нашу країну. І вірю, що саме на цій основі ми відбудуємо майбутнє - гідне, світле й людяне.