В перший день війни я почула вибухи. Зразу подумала, що це десь у полях працюють, бо ми живемо біля полів. А потім з телевізору дізналися, що почалася війна, але не могла повірити в це, але то дійсно так. 

Ми залишилася вдома, нікуди не виїжджали і по сьогоднішній день. Я не могла залишити батька 70-річного і 88-річну бабусю. Вони нікуди не хотіли виїжджати, і я з ними залишилася. Бабуся вже померла. Наша донька виїхала, бо дуже тяжко було.

Я думала, що будуть сильні труднощі, бо залишилися роботи що я, що чоловік. Дякую за допомогу різним організаціям, ми вижили. Їжа у нас була. Головне - щоб не стріляли. 

Дуже переживала за старичків, бо ми пів року проживали в підвалі разом із бабусею. Ми її тягали у підвал. Найстрашніше було, коли прилітало до нас у двір. Коли ми сиділи в підвалі і не знали, чи ми виліземо звідти чи ні, чи може, нас засипало. Одне одного підтримували. 

Приємно зворушує нас і до сих пір наша староста села, яка нас не залишила в такий важкий момент. Вона по сьогоднішній день нас не покидає і завжди йде на допомогу. Ми дуже вдячні їй. Вона розвозила продуктові набори, потім ми їздили самі, коли була можливість, якщо не стріляли. І хліб вона нам розвозила, дуже допомагала нам.

Війна дуже вплинула на стан здоров'я, нерви у всіх не в порядку. Зранку прокидаюсь і думаю: «Слава Богу, що всі живі».

Найперша мрія – хочу миру. А друга мрія – хочу, щоб діти повернулися додому. А третя мрія – щоб наша Україна була, як до війни, єдина, щоб Україна процвітала.  Я думаю, що все буде добре.