Кузьменко Анастасія, 8 клас, Сумський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №10 Сумської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сенчуріна Лариса Єгорівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

«Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу», - Олена Теліга

Ось вона…справжня краса:  широкі жовтогарячі поля, де колоски пшениці витанцьовують під ритм вітру, малі безтурботні діти, єдина проблема яких - це успішність у школі та перше невзаємне кохання, мальовничі, наче зачаровані, ліси, від яких лине чимось загадковим та таємничим. Це і є те справжнє тепло й гармонія, у якому почуваєшся по- справжньому щасливим, це місце любові та злагоди, де є ті, хто тебе з нетерпінням чекає, де почуваєш себе собою. 

Але безтурботне життя за одну мить змінилося: щасливий дитячий сміх перетворився на плач, українці один за одним вмирають, захищаючи Батьківщину від наволочі, яка прийшла забрати наші життя, паніка перекрила доступ до кисню та зосередженості.

Ніжне лагідне сонечко перестало світити, тепло покинуло наші серця,  які  наповнив лише холод, холод , що вбив радість буття. …Сувора зима, дату якої ми будемо пам'ятати до кінця наших днів, зима 24 лютого 2022 року. Як і у всіх дитячих казках, наш світ, як виявилося, складається з відважних лицарів, яких ми називаємо воїнами світла та добра, злих драконів та монстрів, нехай вони навіть виглядають як звичайні люди, та щасливого кінця, якого в реальному світі заслуговують лише найсильніші. У нашій історії багато сумних подій, багато випробувань, багато крові, бо боротьба за незалежність дуже не проста. Це смерті, сльози, поразки та перемоги. Є події , які вплинули на наші життя позитивно, а є й ті, які залишили свій негативний вплив.

Але немає часу оглядатися назад чи шкодувати про свій вибір, бо саме в таку мить слабкості ворог може завдати найсильнішого удару. 

Війна змінила кожного з нас більше, ніж ви думаєте, вплинула на всі наші рішення та дії. Дехто став сміливішим, інші - впевненішими, деякі - більш підлими та жорстокими, але дещо нас об'єднує - бажання перемоги.  І якби ми не трималися разом, не допомагали одне одному, то б не досягли того, що маємо зараз, та, певно, б зійшли з розуму. Усе ж таки люди припиняють  чвари та суперечки тільки тоді, коли мають спільного ворога. Саме в цьому і є наша сила.  Можна навести багато прикладів нашої згуртованості, серед яких і мій випадок.

Так як моя мати та вже загиблий під час виконання військового обов'язку батько-прикордонники, у перший же день війни ми з братом опинилися абсолютно самі вдома. У такій ситуації не зрозуміло, що і як робити.

Але завдяки допомозі мого дядька, який не побоявся та зміг приїхати до Сум із самого Хмельницького, ми опинились в безпеці. Саме такі вчинки дають зрозуміти, що ти не один. Допомога - це не лише про матеріальну підтримку. А ще й слова щирості та віри у важку для тебе хвилину, обійми в найтемніші моменти та, можливо, порятунок, необов'язково тільки фізичний.

Навіть просте: «Я з тобою»,- уже має важливе значення.

Добре пам'ятаю, що пізніше вже в нас попросили допомоги. Жінці з дитиною потрібен був прихисток, вони не мали куди йти, були зовсім розгублені та налякані. Звісно, ми прийняли їх, зігріли та нагодували. Адже потрібно не тільки вміти отримувати підтримку, але ще й надавати її іншим. Це і називається єдністю. Зараз на полі бою ведеться активна боротьба. Кожна із воюючих сторін хоче отримати бажане. Але різниця між нами і рашистами в тому, що намагаємось захистити свої домівки, територію та людей. А ворог прагне лише забрати чуже.

Доречними будуть слова французького філософа Жана де Лабрюйєра: «Якби людина вміла задовольнятися тим, що має, а не зазіхати на надбання сусіда, вона завжди б насолоджувалась світом і свободою». Якби це усвідомили  усі, не було б ані війн, ані страждань.

Уявімо мирне, безтурботне життя… Одразу серце наповнює надія, а на обличчі з'являється усмішка. Але реальність повертає до жахіть страшної війни. А це найгірше відчуття – згадати, у якому світі насправді перебуваєш. Це як впасти з  найвищої вершини об землю, після чого відчуваєш себе розбитим на маленькі шматочки. Але наші мрії можуть стати реальністю, якщо ми будемо діяти разом. Військові безперервно боронять кордон та проливають свою кров для того, щоб інші могли міцно спати. Ми ж допомагаємо їм, чим можемо: в'яжемо захисні сітки, донатимо на ЗСУ , малюємо листи для захисників…

Це і є прояви сили, згуртованості та незламності. Кожен внесок, навіть незначний, важливий та наближає нас до перемоги.

Підсумовуючи, можна зазначити, що саме війна змінила абсолютно все: нас, наше ставлення одне до одного, рідні міста, деякі з яких перетворились на руїни, мрії та майбутнє. Іноді здається, що це не насправді, а лише найстрашніший з усіх кошмарів, від якого ми незабаром прокинемось. Але це є частиною нашої суворої реальності. Війна супроводжується болем, стражданнями, сльозами, хоча також вона показала на що насправді ми здатні. Наша сила в підтримці одне одного та допомозі. Це і стало головною зброєю, яку ніхто не зможе подолати. Українці - незламний народ. Ми обов'язково переможемо в цій боротьбі. Я знаю це, вірю! Слава Україні!