Вакуленко Святослав, 1 курс, Фаховий коледж зв’язку та інформатизації

Вчитель, що надихнув на написання есе - Борик Iрина Дмитрiвна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Коли почалася війна, це був страшний час, багато хто втік з держави, дехто залишався, але з часом теж виїжджав. Це був один із перших разів, коли за мого життя українці згуртувалися. Вперше бачив, щоб усі об'єдналися проти ворога. Дуже багато людей почали допомагати один одному, донатити гроші військовим, людям, які особисто їздили та віддавали речі, припаси, зброю на фронт.

Багато хто з них гинув, але людей це все одно не зупиняло. Люди, жертвуючи собою, намагалися хоч якось допомогти.

Організовували "пункти незламності", роздавали їжу та припаси в містах під обстрілами. В моєму оточенні багато хто намагався допомагати один одному, я знаю дуже багато людей з Херсона та Маріуполя, вони не просили фінансової допомоги, але часто хотіли щоб їх вислухали, багато з них пережили жахливі події, одна дівчинка бачила, як прямо перед незнайомкою на вулиці впала ракета, але їй пощастило:  ракета не розірвалася. Багато історій про сум, про тугу за, містом. Багато дуже жорстоких історій. Чимало вони бачили вбивств. Але незважаючи ні на що, ці люди не просили допомоги, вони трималися з усіх сил. Це люди, яким дійсно потрібна допомога, і багато моїх друзів, знайомих максимально намагалися відвести їх від спогадів, намагалися покращити їхнє життя.

Я думаю, що якби у цих людей був вибір, вони зробили все, що завгодно, щоб війна не почалася.

Ми всі змінилися після початку повномасштабної війни. Змінився погляд на життя, на цінності, на те, що дійсно важливо. Люди, які раніше майже не спілкувалися, почали підтримувати одне одного, як родина. Волонтери працювали день і ніч, хтось варив їжу, хтось плів сітки, хтось просто писав слова підтримки тим, хто цього потребував. Ця війна стала випробуванням для всіх нас, але водночас - і доказом того, що ми сильні, коли разом.