Панаєтова Дарʼя, 11 клас, Дмитрівський ліцей з дошкільним відділенням, початковою школою та гімназією імені С.С.Курогло

Вчитель, що надихнув на написання есе - Аврамова Домнікія Петрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Цінувати все, цінувати всіх, мабуть ми десь це чули, мабуть нам це завжди і говорили, але чи брали ми ці слова до уваги, чи пускали ми ці слова у свої думки так близько? Я впевнена, що ні! Ніхто не думав, не гадав, що наше життя зміниться, що ми почнемо цінувати не гроші, не майно і, навіть, не здогадувалися, які ми станемо чуйні один до одного, як будемо підтримувати ближнього морально, дослухатися та цінувати поради, як будемо радіти успіхам у такі складні часи.
А що ж це за такий час? Я відповім, що це такий час, коли не треба дивитися один на одного звисока, такий час, коли треба вислухати, коли всі образи повинні залишатися позаду.
Треба розуміти вітер, треба радіти дощу, квітам, та ще мільйонам дрібних речей, бо дійсно вони є ті, що саме нам потрібні для душі, здоров'я. Раніше ми обходили деякі питання осторонь, з деякими людьми не хотіли спілкуватися, та все змінилося. І я розумію, ми розуміємо, що не час ворожнечі, нам цього вже достатньо. Усі ми повинні бути людяними, і сьогоднішні реалії саме так нам і показують, і я б наголосила, що і доказують. Допомога навколо нас, що це? Це ланцюжок, який не можливо обірвати бо разом ми є сила, єдність, щирість, співчуття й навіть посмішка.
Багато хто з нас за декілька останніх років розкрив себе, але мова йде не про таланти, а про душевність і людяність. Протягнути руку допомоги у тяжкий час для суспільства, знайти себе у сьогоднішніх днях, які тягнуться нескінченно.
Хтось втрачає віру, хтось опускає вже руки і не хоче боротися, бо не знає за що саме. Як же хочеться, щоб завжди у такі моменти була любляча підтримка, ласкавий погляд та потрібні слова, які відкриють цілі обійми у сьогоднішньому житті. Саме підтримка і допомога рідних і друзів, дає нам сили не зупинятися на місці, долати перешкоди, яких ми вже, напевно, і не боїмося. Маленькими, але впевненими кроками рухатися тільки вперед. Підтримка робить наше життя щасливішим, і дає такі відчуття й силу, що ладен змінити цілий світ.
Ми стійкі, ми незламні, ми навчилися всьому, до чого нас не готувало життя.
Наша єдність - ціла історія, про яку будуть друкувати книжки для наступних поколінь. Наша рішучість вражає. Наша надія не вмирає, а віра долає все на шляху до миру. Ми згуртувалися для допомоги один одному. Кожен по- різному її сприймає, хтось словом, а хтось конкретними діями, за якими не стоїть ціна такої допомоги, це щось глибше й цінніше. Це на такому рівні, до якого можна прийти тільки після того, як стикаєшся з цим, а події, повірте, бувають різні, бо й люди не однакові.
"Я розумію, про що ви говорите", "Я чую вас", "Я можу зрозуміти...", "Я з радістю...". Можна нескінченно вимовляти ще тисячі фраз, що живуть у наших серцях, які ми відкриваємо для людей, що цього потребують.
Тема дуже "тендітна", болюча для багатьох людей, вона виривається майже криком душі! Війна прийшла до нас тоді, коли ми її й не чекали. Що сталося з людьми? Кричить! Болить! А нас ніхто не чує. Чи не хочуть почути вони нас? Мені дуже прикро і важко говорити та писати про це, але сьогодні це реалії. Є ті, кому сонце не світить, кому немає що їсти і навіть пити. Яким стало наше життя? А ми так мріяли, будували плани, ми так намагалися бути гордістю будь-де, та я все одно вірю, що саме так і буде. Бо за хмарним небом обов'язково з'являється веселе сонечко, після зими завжди настає весна і розпускаються бруньки, після засухи обов'язково прийде злива, а після боротьби за мир, приходить довгоочікувана перемога.
Це не та перемога, при якій надягають корону, не та перемога, при якій тобі тиснуть руки і при цьому тисячі фотографій слави можна побачити у журналі, та й не та перемога, коли тобі почесно одягають медаль.
Не треба ніяких почесних місць, бо вони не замінять ніщо і нікого. Спокійне життя, люблячі батьки, щасливі моменти, мрії, про які ти можеш і маєш навіть думати. Привітливі сусіди, дзвінок подруги, ранкові привітання з однокласниками і вчителями - все це має бути в нашому житті, не дивлячись ні на що. Ніхто не має права нам цього забороняти, чи відбирати. Зараз всі повинні бути згуртовані, жити в мирі й злагоді. Це як добро і зло, тільки перше завжди попереду, як і мир і наша жадана перемога. Ми в неї віримо, ми чекаємо на неї.
У цьому році всі загадали одне і те саме бажання. І я всією душею та серцем вірю, що воно дуже скоро здійсниться.
Зараз ми живемо в історії, усе що діється на вулиці, в країні і у світі - все будуть вчити наші нащадки. Дуже незвично розуміти, що історія пишеться нашим часом. Чи будуть після перемоги феєрверки, кульки та інше? Навіть не знаю що на це відповісти. Мабуть для кожної людини ясне сонце і мирне небо над головою і є тим промінням, якого ми всі так сильно чекаємо. А поки йдемо тільки вперед, мої любі, і ні кроку назад. Головне пам'ятайте - Перемога за нами!