Капіна Анна, 8 клас, Путивльський ліцей №2 імені Г.Я.Базими Путивльської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Артюшенко Алла Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У кожного є свій шлях. В одних - прямий та широкий, в інших - звивистий та тернистий. Держави, як і люди, також мають свій шлях - історію. Україна пережила дуже багато історичних подій. Наші землі перебували у складі потужних держав. Боротьба України за Незалежність тривала протягом століть. Починаючи з тисяча двісті сорокового року (падіння Києва під натиском монголо-татар), Україна боролася за власну державу. Починаючи з тисяча шістсот п'ятдесят четвертого року (укладення Березневих статей Богдана Хмельницького), Україна боролася за свободу від свого східного сусіда. Десятки повстань, сотні кровопролитних боїв, геноцид і нищення національності – такою була боротьба за останні триста п'ятдесят років. Після прийняття Незалежності в тисяча дев'ятсот дев'яносто першому році, народ сподівався на спокій та мир.

Для кожної держави беззаперечно найголовнішим фактором залишається благополуччя її населення, мир над його головою. Але, на жаль, безпеку громадян України не вийшло підтримувати навіть після тисяча дев'ятсот дев'яносто першого року.

Двадцять третє лютого дві тисячі двадцять другого року! Справжній розпал зими! Життя так і б'є ключем - діти та дорослі насолоджуються буттям, відвідують улюблені навчальні заклади, ходять на роботу, про яку так мріяли, у передчутті чекають вихідних для відпочинку та зустрічей з рідними та близькими людьми. Виникає питання: "Що може піти не так?".

Двадцять четверте лютого дві тисячі двадцять другого року. Зовсім непримітна дата, погодьтеся? Проте саме цей день поділив життя населення України на "До" та "Після". Почалась війна. Моторошна, жорстока, жахлива, як пандемія страшної хвороби,  вона торкнулася кожного.Мирне та спокійне життя закінчилося для всіх. Не одна мрія обірвалась у цей день.

Мільйони людей залишилися без рідних домівок, улюбленої роботи, найважливіших людей в їхньому житті. Війна робить дітей сиротами, жінок - вдовами, мирне населення - каліками, а іноді, взагалі, забирає його життя.  

Як сьогодні пам'ятаю, прокинувшись о сьомій ранку, я з непорозумінням подивилася на батька. Одразу я спитала його: "А я? Чому ви не розбудили мене збиратися у школу?". А у відповідь бабуся тремтячим голосом повідомила про початок війни. Відтепер майже кожного дня було чутно звуки вибухів та сирен. Тривоги тривали днями, увесь цей час необхідно було перебувати у сховищі.  Будь-який голосний звук викликав внутрішню тривогу та страх. Також підступний ворог доволі часто влучав у важливі об'єкти інфраструктури, забравши життя невинного населення.

Склалися зовсім не оптимальні умови для навчання. Незважаючи на це, ми продовжуємо здобувати знання і дистанційно, і змішано – у сховищі.

У цей важкий період страшної війни нашою опорою, безумовно, є й учителі. Вони намагаються не лише давати знання, але й підтримують нас у різний спосіб. Педагоги не дають забувати про культуру, навчають бути патріотами своєї країни. Крім того, в освітніх закладах часто відбуваються зустрічі з військовими, які розповідають про вибухонебезпечні предмети та про надання домедичної допомоги.

На даний момент триває боротьба за Свободу та Мир. Українці - вільний народ, який не планує прогинатися під злочинців, ненажерливих звірів, котрі руйнують усе на своєму шляху, шукаючи вигоду.

Велика кількість населення стала на захист Батьківщини. Я безмежно вдячна нашим мужнім захисникам, їхній силі волі можна лише позаздрити. Люди, які не взяли зброї до рук, допомагають наближати перемогу іншим способом. За час війни благодійність дуже розвинулась,  а до волонтерства долучились мільйони українців. Люди відкривають грошові збори для ЗСУ, роблять окопні свічки, в’яжуть теплі шкарпетки та плетуть маскувальні сітки. Треба більше робити добра. Я переконана, що кожна маленька благородна справа наближає Україну до перемоги.

Наша нація не зламається, бо ми маємо найсильнішу зброю – любов до рідної України. Я – Українка, частинка своєї нації, і дуже цим пишаюся. Моя поранена країна обов’язково підніметься з руїн.

Ось така вона, війна за свій шлях. Це подія , яку потрібно не тільки пережити, а й осмислити. Наш шлях складний і тернистий, але саме в цьому полягає наша сила. Ми віримо у світле завтра, у день, коли на всій території України знову запанує мир. І цей день неодмінно настане. Бо, коли серця сповнені любові до рідної землі, а душа – віри в Перемогу, ворог приречений на поразку.

Наш шлях – це шлях до Свободи, Гідності та Незалежності! І ми його пройдемо разом, як єдиний згуртований народ!