Величко Лариса, 10 клас, Комунальний заклад освіти "Нікопольський професійний ліцей" Дніпропетровської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Канищева Інна Василівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Сьогодні, коли пройшло вже 1000 днів від початку війни, важко повірити, як сильно змінилося моє життя і я сама. Це був період невимовного болю, втрат і труднощів, але водночас – і час надзвичайної стійкості, усвідомлення власної сили й значущості кожного дня. Війна – це не тільки руйнування міста і внутрішнього спокою, це також і трансформація, через яку проходить кожен, хто залишився на рідній землі або з-за кордону. Мій шлях за ці 1000 днів став шляхом духовного зростання, переоцінки цінностей і невичерпної надії на перемогу.

Початок війни був моментом абсолютної невизначеності. Перші дні й тижні здавалися безкінечними, наче весь світ застиг у тривожному очікуванні.

Я опинилася перед вибором: залишитися у своєму місті, яке зазнавало обстрілів, або шукати безпечне місце. Це був нелегкий вибір, але я вирішила спочатку залишитися, бо відчувала, що можу і повинна бути корисна тим, хто поруч. Першим моїм кроком стала участь у волонтерській допомозі, підтримці тих, хто залишився без дому і споживання їжі, води та теплого слова. Це навчило мене, наскільки важливо не просто виживати, а й об'єднуватися з іншими.

Кожен день війни став своєрідним випробуванням сили духу й людяності. Під час волонтерства я познайомилася з багатьма людьми, які виражали мужність і готовність допомогти.

Одні втратили рідних, інші – свої домівки, але в їхніх очах світилася рішучість і віра в краще майбутнє. Спілкування з ними дало мені розуміння, що навіть підтримувати в найтемніші часи люди здатні і вдень і вночі. І це стало невичерпним джерелом натхнення для мене.

За цей час я зрозуміла, як багато чого означають прості речі: смак теплої їжі, безпечна ніч у власному ліжку, усмішка рідної людини. Я навчилася цінувати моменти, які раніше здавалися буденними. Війна показала, як важливо жити тут і зараз, бо майбутнє – невідоме, і ми не знаємо, що принесе наступний день. Ці 1000 днів дали мені розуміння, що щастя криється не в матеріальних речах, а в людських стосунках, у підтримці, довірі та єдності.

Особливим моментом для мене стало усвідомлення того, що кожен з нас має власний фронт. Хтось зі зброєю в руках захищає наші кордони, а хтось – підтримує іншим словом, допомагає відновлювати зруйноване, працює за економічну стабільність країни.

Ця єдність стала символом незламності нашого народу. Війна показала мені, що я можу бути сильнішою, ніж уявляла, що в кожному з нас є глибока сила, яка розкривається саме у найтяжчі моменти.

На 1000-й день війни я дивлюся на себе і розумію, що цей шлях зробив мене іншою людиною. Так, війна принесла біль, страх і невпевненість у завтрашньому дні, але вона також принесла усвідомлення того, що разом ми здатні на більше. Я бачу, як мій народ не здається, як люди допомагають один одному, як стають міцнішими з кожним днем.

Цей шлях – не просто особистий досвід, а частина великої історії, яку ми пишемо разом.

Попереду ще багато викликів, але я впевнена, що ми обов'язково побачимо світ. Ми станемо свідками того, як відбудовуються наше місто, як повертаються додому рідні, як знову буде спокій, як ми прийдемо до ліцею і побачимо один одного не на уроці в ZOOM, а на власні очі. І тоді я можу сказати, що ці 1000 днів війни не пройшли марно, що кожен із нас зробив свій внесок у спільну перемогу і мирне майбутнє.