Мельник Кіра, 2 курс, Кам'янський енергетичний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Черниш Юлія Павлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна прийшла в  Україну несподівано, як буря, що зірвалася з небес і розірвала на шматки спокійне життя. Моя країна сьогодні носить шрами війни. Вибухи лунають у багатьох містах, руйнуючи будинки, вбиваючи мирних людей: Донецьк, Луганськ, Суми, Харків, Миколаїв, Полтава, Київ, Дніпро та інші куточки України  страждають від обстрілів і руйнувань, боряться з атаками,  з безперервними ударами  безпілотників «Шахед», що розривають  небо.

Я живу в місті Кам’янське, яке розташоване в центральній частині Дніпропетровської області, на берегах річки Дніпро. Тут вибухи стали страшною буденністю. Кожен гуркіт - це не просто звук, це біль, що розриває душу, це страх, який живе в мені щодня.

Я боюся за  своїх рідних, за кожного, хто поруч. Хвилююся, що завтра не настане. Але разом із страхом прийшла сила - сила допомоги. Вона стала нашим світлом у темряві. Люди, яких я раніше ледве знала, стали моєю сім’єю. Волонтери, рятувальники, лікарі - вони працюють без відпочинку, даруючи надію і порятунок. Кожен теплий чай, кожна ковдра, кожне слово підтримки - це не просто допомога, це голоси людяності, що проростають крізь  війну. 

Багато моїх друзів і знайомих змушені були залишити рідну землю, поїхати до Європи - у Польщу, Німеччину, Чехію, Словаччину.

Вони шукають там безпеки, але їхні серця залишилися тут, серед руїн і надій. Тільки вдуматися у цифру: понад шість мільйонів українців отримали тимчасовий захист у країнах ЄС - це майже половина нашої нації, розірваної війною.

Сила допомоги - це не лише матеріальна підтримка. Це відчуття, що ти не сам, що є ті, хто тримає тебе за руку у найтемніші моменти. Підтримка  дає віру, об’єднує нас, допомагає вистояти.

Так, війна змінила Україну назавжди. Ми стали  народом, що бореться не лише зброєю, а й серцем. Патріотизм - це не просто слова, це кожен наш день, кожен вчинок. Це коли ти, навіть у страху, знаходиш сили посміхнутися і сказати: «Я вірю в нашу перемогу. Ми вистоїмо, бо ми – Україна!» І навіть коли над нашим містом літають ракети, лунають вибухи, ми знаємо: світло перемоги вже не за горами. Бо сила допомоги - це промінчик, що веде нас крізь темряву війни, це пісня надії, що лунає в кожному серці. Бо кожен добрий вчинок - це крок до великої сили, яка змінює не лише життя окремих людей, а й долю всього народу.