Пасічник Руслана, 2 курс, Рава-Руський професійний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Дюмен Олександра Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна. Слово, яке раніше здавалося частиною книжок з історії, сьогодні стало гіркою реальністю для мільйонів українців. Вона увірвалася в моє життя зненацька, зламавши все звичне і зрозуміле. Але найболючішою стала одна подія, яка змінила все, - зникнення мого тата. Уже пів року ми його шукаємо. Він був військовим і вирушив захищати мене, маму, наш народ. Востаннє я чула його голос ще восени - короткий дзвінок перед прощанням, теплі слова, і надія в серці, що скоро зустрінемось і він повернеться якнайшвидше.

Але з того часу - тиша. Офіційно тато почав вважатися безвісти зниклим. Ця новина стала моментом, який поділив моє життя на "до" і "після".

Спершу був розпач. Потім - біль. А далі - сила. Сила допомоги, яку ми отримуємо від людей, що навіть не знайомі з нами. Волонтери, жінки з таким самим горем, сусіди - усі вони простягли руку допомоги. Хтось допоміг заповнити документи, хтось поділився власним гірким досвідом, а хтось просто прийшов і мовчки обійняв. І ця підтримка стала тим світлом, яке не дало потонути нам з мамою в цій темряві. І тоді я зрозуміла, що сила - не тільки в зброї. Справжня сила - в людяності, у бажанні допомогти, підтримати, не дати впасти.

І хоча ми досі не знаємо, де мій тато, я з мамою продовжую вірити. Бо поки поряд є люди, які не проходять повз чужу біду, - ми не самі. І ми не здамося.

Ця подія навчила мене цінувати життя, близьких і щирість людських сердець. І навіть у найтемніший час - допомога здатна дати надію.