Антончук Анастасія, 9 клас, Заклад загальної середньої освіти "Піщанський ліцей" Камінь-Каширської міської ради Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Федік Людмила Іванівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя – це і буденність, і захопливі події  щодня.  Кожен новий день може стати початком цікавого й непередбачуваного. Та  коли ви зазирнете у сховище нашого мозку, то помітите, як надривається крик про допомогу під час масованих атак з боку «доброго сусіда». А ще в пам’яті залишилися людські  вчинки, які врятували життя. Скажу, що не  шукаю пригод.  Просто бувають екстремальні  подорожі чи ризиковані діяння, бо саме життя підкидає нам  неповторні миті. І поруч з болем та розчаруванням, навіть трагічними подіями ти знаходиш дивовижну силу-силенну  позитиву.

Одного березневого ранку я прямувала до школи, раптом телефонний дзвінок обірвав усі мої мрії. Подруга повідомила, що її батько тяжко поранений, потребує підтримки. Все.

Я не розуміла, що маю робити, - не психолог, не волонтер, чим я, звичайнісінька учениця, зможу допомогти? Проте думка просто палила моє серце. Я ж не егоїстка. Чого вагаюся?

Рішення зібрати кошти, якісь смаколики  прийшло спонтанно, коли я побачила руденького котика з травмованою лапкою, який не міг вибратися  з-під дощок. Звичайно, звернулася до однокласників. Ми допомогли разом. Як в народі стверджують: «Де дружніші, там і сильніші». Отож, поки кіт зализував рани, ми не зволікали та оголосили збір коштів у соціальних мережах на допомогу пораненому воїну. Порадившись з вчителями, організували ярмарку, де продавали різні солодощі та сільськогосподарський реманент. Чимало охочих влаштували аукціони щодо продажу браслетів та картин з бісеру. З добрими людьми завжди згоди можна дійти! Це стверджував мій мозок, який став працювати за трьох. Український народ і справді має сильний дух, волю та працьовитість. У результаті ми назбирали коштів для підтримки наших воїнів. Сила допомоги очевидна!

Через деякий час до збору долучилися люди нам невідомі, але тато моєї подруги Оксани отримав підтримку багатьох людей.

Якщо Ви чули про реабілітаційні центри для Ветеранів війни, то зрозумієте, як їм потрібна навіть моральна підтримка.  У нас на Волині в різних містах є центри, де допомагають людям з інвалідністю, зокрема,  у Луцьку, Володимирі, Рівному, Ковелі. Єдність дарує можливість почувати себе потрібним для суспільства, наша небайдужість творить дива.

Людські серця відтануть, фізичне тіло почне функціонувати; людина творитиме: відбудуємо міста та зосередимо увагу на відродженні.

Переді мною розкинувся безмежний  простір зелених лісів, синьооких річечок, які виблискують на сонці. У цей момент я відчуваю себе частиною прекрасної держави Україна, народ якої хочуть знищити, красу якої нівечать з усіх сторін. Душа прагне змін і спільних справ. Здавалось, що змінить цей випадок? Але молодь не буває осторонь! Нещодавно ми прибирали територію поблизу лісу, я і подруга, нічого величного, але разом зробили добру справу.

Долучились до збору тепловізора, який необхідний в умовах війни. Як приємно, коли така невеличка допомога, зусилля допомагають врятувати життя.

Моя вчителька розповіла про ДТП, в якому постраждала сім’я її колеги. Там узагалі все оповито мороком: чоловік отримав мінно-вибухове поранення, а жінка з дочкою їхала в лікарню та потрапила в аварію. Люди разом зібрали кошти і допомогли постраждалим. На жаль, поки я пишу, чую про постраждалих в Сумах та Києві. Хочеться зупинити це кровопролиття. Хочеться затулити руками світ наших людей від ракет.

Варто вірити в найкраще, найприємніше та вибудовувати майбутнє з цікавими книгами, друзями, бути свідком тільки приємних подій.

Ми є творцями буденних та святкових життєвих доріг. Але я кричу всією душею маленької людини: «Сила допомоги полягає в єдності!!! Відкиньмо лінь, претензії, докори! Не будьмо коментаторами та диванними критиками! Просто допоможімо нашій стражденній та святій Україні, людям, що захищають спокій і небо!»