Борзова Кіра, 9 клас, КЗО "Гімназія №119 Дніпровської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Борзова Лариса Валеріївна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мене звати Кіра. Мені 15, і я вже знаю, що таке війна. Вона не на картинці, не в підручнику і не в кіно. Вона - в моїх спогадах, у звуках сирени, в очах мами, які навчили мене вірити в силу допомоги. Це було навесні 2022 року. Я саме вчила нові рухи для танцювального конкурсу, коли раптом світ змінився. Місто, у якому я зростала, стало мішенню.

Гуркіт вибухів, розбиті вікна школи, тривога в очах сусідів - усе це вмістилося в кілька днів. Але найбільше я запам’ятала одне: мамині руки.

Моя мама - не військова, не політик і не лікар. Вона - звичайна мама двох дітей. Але коли все почало валитися, саме вона зібрала наші документи, речі, і ще когось із сусідів, і повела нас у безпечне місце. Її голос був спокійний, хоча я знала - їй страшно. У притулку вона співала мені пісень, готувала їжу не лише нам, а й іншим дітям. Я бачила, як вона перетворювала страх на турботу. Вона стала тією людиною, на яку можна було спертися. І таких людей було багато - ті, хто давав їжу, ділився ковдрою, приносив ліки, обіймав мовчки.

Одного разу мама сказала: «Коли ти допомагаєш комусь - ти світло. Навіть у темряві». Тоді я зрозуміла, що допомога - це не слабкість. Це - сила.

Саме вона змінила все. Вона зробила з простих людей героїв. Сьогодні я повернулася до школи, знову танцюю. Але вже інша. Я вірю, що після цієї темряви ми побудуємо нове світло. І кожен, хто допомагав - мама, волонтери, вчителі, сусіди - усі вони стали частиною цього світла. Я хочу, щоб про це знали. Щоб навіть коли буде важко, ми пам’ятали: одна добра дія здатна змінити все. Бо коли руки мами стали крилами, я зрозуміла - справжня сила в доброті.