Чорногало Дар’я, 9 клас, Войнашівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Радіонова Лілія Петрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна – це завжди велике горе, яке приносить величезні втрати і горе. Ніхто не був готовий до цього. Був звичайний ранок, всі спали. Раптом  розпочалися телефоні дзвінки. Мамина сестра нам повідомила, що почалася війна. Стало зрозумілою причина вибухів, які ми чули. Всі зметушилися, стривожилися, я не знала, що робити. Почали запасатися водою, збирати речі: одяг, документи, і взяла глюкометр і інсулін. Після того пішли снідати. Всі мовчали, було страшно.

Потім звикли. Я почала ходити в школу на другий тиждень. Мама почала пекти хліб на фронт. Я почала плести маскітні сітки в клубі. (До речі, вони плетуть їх до цього часу.)

До нас приїхала з Одеси мамина сестра з дітьми. Лера проживає з нами і зараз. Ніхто не задумувався про те, щоб зробити її внутрішньо переміщеною особою. Адже ми - родина. Емоційна  підтримка є важливою складовою допомоги. Кожен з нас може зробити свій внесок у допомогу: від волонтерства до фінансової підтримки. Кожен жест доброти має значення і може змінити життя когось на краще. Я товаришую з Лерою, ми проводимо вільний час, разом готуємо вечерю, допомагаємо батькам по господарству.

Дуже боюся повітряних тривог, особливо вночі. Вранці з острахом переглядаю новини, сумую разом з містами, в яких стається трагедії.

Важливо пам'ятати, що навіть у найтемніші часи людство здатне проявляти милосердя і підтримку один до одного. Це нагадує нам про те, що ми всі є частиною великої людської родини, і тільки разом ми зможемо подолати труднощі та відновити мир.