Ділягіна Анна, 10 клас, Черкаський державний фаховий бізнес-коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кабанюк Світлана Степанівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Початок війни змінив усе в моєму житті. Здавалося б, звичайний дзвінок у двері, а він приніс таку жахливу звістку. Ніхто не знав, що робити... Мене мучила купа запитань: Чи надовго це? Чому це сталося? Куди їхати? Але найважливіше запитання - коли це закінчиться? Зараз пам’ятаю ці кроки детально, не зважаючи що минуло понад три роки. Перше, що ми з мамою зробили, - відразу ж поїхали до бабусі в село, тому що там безпечніше.

Тим часом мій брат, який проживав у Києві, коли спустився до машини, злякався: над його головою пролетіла ракета. Він довго не вірив, що почалася війна.

Метушня, бо хто куди міг, туди і їхав. Моя сестра із сім'єю також приїхали до бабусі в село. Ось перший сигнал тривоги... Мій брат зателефонував, що треба терміново спускатися в підвал, і ми всією сім'єю швидко побігли в погріб із покривалами, тривожними валізами, стільцями. Навіть маленька сестричка, якій тоді було пів року відчувала цю небезпеку та хвилювання. Кожної ночі ми все більше звикали до тривог, але всі спали одягненими, щоб в разі сигналу відразу піднятися та спуститися в погріб.

Через тиждень після початку війни мама почала працювати в теробороні. Вона стала для мене прикладом.

Згадую, як відразу все село згуртувалося: при потребі збирали все необхідне для хлопців. Я бачила, як люди допомагали: віддавали все, що могли. Односельці збиралися для того, щоб набирати пісок у мішки для оборони села; варили тушонку, збираючи по всьому селу банки; пекли, готували, заготовляли все для наших захисників.

Мої мама з бабусею понад три роки війни плетуть для хлопців теплі носки й передають їх волонтером із села.

Але війна для мене - це й нове «здивування»: знайшлися люди, які залізли в наш погріб і покрали стільці, переноску для світла… Як на мене, саме через таких людей і триває ця війна. Однак, не зважаючи ні на що, я вважаю, що в цей тяжкий час не можна опускати руки і потрібно насамперед залишатися Людиною: допомагати, підтримувати один одного, бути добрим, милосердним. Треба пам'ятати, що Добро переможе зло, що кожен із нас робить, примножиться та повернеться. Я знаю: добрих людей у світі більше, і тому обов'язково настане довгоочікувана Перемога, та в нашій рідній Україні запанує мир!