Тароян Ануш, 10 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей №10 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Глуходєдова Юлія Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Кожного дня я не припиняю думати про події, що оточують і досі всю Україну. Кожного дня я замислююся: "Все мало бути не так, невже мрії мільйонів людей можливо зруйнувати рішенням однієї людини...?". Я глибоко переконана, що такі мислення є у багатьох українців в сучасних реаліях.

На жаль, багато дітей України були вимушені позбутися свого мрійливого та чарівного дитинства. Воно дається лиш раз в житті.

З початку війни я шукала себе в різних хобі, щоб позбавитися хаосу навкруги. В вільний від уроків час, це було і плетіння з бісеру, і малювання, і спорт. На жаль, нічого з цього мене не захоплювало на довгий проміжок часу. Але своє остаточне місце я все ж таки знайшла - поезія. З дитинства я складала якісь невеличкі вірші і розповідала їх близьким, а вони залюбки мене слухали і аплодували.

Напевно саме ці спогади розпалили з маленького вогнику-спогаду новий, великий і міцний творчий вогонь, повний натхнення і жаги до творіння нового.

Коли я поринаю у світ фантазій і творчого піднесення, уявляю світ доброго, веселого, безтурботного і коханого. Більшість віршів я присвячую ейфорії від кохання та підлітковим переживанням, що є своєрідним виплеском емоцій в важкий період життя. Також є два вірша, присвячені двом рідним країнам - Україні та Вірменії. Дві держави, що протягом усієї історії мали труднощі і боролися за свою Батьківщину щосили.

Їх сила та відвага також грають важливу роль в моєму творчому шляху і терпінні. Я пишаюся цими націями!

Звісно ж, як і в більшості людей, в мене є кумир і взірець творчості. На мою думку, Тарас Григорович Шевченко є не тільки світовим класиком, він є справжньою частинкою кожного з нас, кожного українця і українки. На сьогоднішній день, заповітні слова з «Кобзаря» гартують і підтримують наших захисників, які відважно боронять нашу Батьківщину. Але в мене є ще один фаворит серед української творчості - Василь Симоненко. Читаючи його неймовірно філософські, ніжні та дійсно життєві вірші, починаєш замислюватися у ситуації ще детальніше, що і робить його цікавим. Багато творів митця беруть за душу - ти ніби переживаєш та відчуваєш емоції на собі: чи то смуток, чи то радість. Його опис кохання і почуттів надихають мене на написання особистих віршів. Мені щиро до вподоби його світосприйняття та зображення цього світогляду в віршах поета.

Звісно ж найголовнішою силою допомоги і беззаперечною підтримкою в цей складний час є моя сім’я. Я вважаю, родина - це найголовніше і найцінніше, що має людина, бо саме вона тебе виховує, піклується, навчає новому і завжди приймає таким, як ти є, тебе справжнього.

У перший день війни саме вони були поруч, заспокоювали мене, не дивлячись на своє занепокоєння і нерозуміння, що робити далі. Все моє життя вони погоджали моїм рішенням та діям. Завдяки цьому я не соромлюсь своєї творчості, не зважаючи на те, що в сучасному світі вже не так багато людей віддають себе письменництву і поезії. Я не лякаюсь показати себе такою, як я є, без приховування, саме за рахунок близьких. Моя вдячність завжди залишиться без меж і у майбутньому я буду робити все можливе для того, щоб і вони почували себе добре.

На жаль, під час війни померла моя одна з найдорожчих людей, двоюрідна бабуся, вона не була старенькою, тому ми були на одній хвилі як подруги.

Вона ділилася секретами, балувала, підтримувала і вірила в мої можливості напевно найбільше за всіх, адже я також хочу бути медиком. Бабуся завжди була для мене зразком у всьому і я довіряла їй усе, що можливо. Вона назавжди залишиться у мене в серці та буде надихати мене з кожним спогадом все з більшою і більшою силою. Я вдячна їй за всі знання та навички, які вона дала мені, за насичене яскравими і добрими спогадами дитинство.

Я вважаю, яка б не була тяжка година, спочатку всім буде тяжко впоратися з цим, прийти до тями та почати брати себе в руки.

Але з плином часу більшість знаходить свою силу допомоги, яка рятує від оточуючої атмосфери. Найголовніше отримувати від цієї справи щире задоволення. Крім того, не менш важливо мати опору серед рідних людей. Адже їх загартовування дійсно дарують впевненість у собі і безцінні емоції. Саме тому я хочу жити, бо в мене є сенс, є мрії і цілі, яких я ще маю досягти!