Годлевський Олександр, 10 клас, Миколаївський ліцей №53

Вчитель, що надихнув на написання есе - Данилова Катерина Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя людини часто змінюється не поступово, а миттєво – в одну мить, яка перевертає усе з ніг на голову. Війна, яка здавалася вже ніколи не прийде, постукала просто в моє вікно – і зламала все, що було звичним, затишним. Російська ракета впала біля мого дому. Вибух був такої сили, що у нас повилітали вікна, двері, дах, а стеля впала у кожній кімнаті. Цей жах стався вночі, о першій годині, 27 квітня 2023 року. Я пам’ятаю, як у повітрі стояла пилюка та запах диму.

Ми дивилися одне на одного – живі, цілі, але у шаленому страху. Дім, у якому я виріс, за секунду став руїною. Здавалося, усе життя розбилося вщент, як уламками скла та бетону.

Але найгірше – це не втрата речей. Найгірше – це безпорадність. Я дивився на свого молодшого брата Михайла, якому тоді було 9 років і не розумів, що з ним коїться, і як йому допомогти? Наша мати намагалася його заспокоїти, адже він дуже сильно перелякався, що не міг дихати. Його груди стискав страх, очі були на стільки перелякані, що навіть я, у свої 13 років, це помітив. На щастя, мати заспокоїла братика своїми теплими словами та спокійним поглядом, йому полегшало.

У ті перші хвилини я нічого не розумів. Як ми тепер будемо жити? Де спати? Як вчитися? Що далі? Як взагалі зібрати себе докупи, коли навколо уламки твого дому – твого захисту.

І саме тоді в моє життя прийшла допомога. Та, яку не побачиш у рекламних роликах, яка не має гучних слів, але яка змінює все. В першу чергу – це була моя школа. Вчителі, насамперед, мій класний керівник, Піскорська Інна Олександрівна, та вчитель історії, Данилова Катерина Михайлівна, допомогли мені морально заспокоїтись, та дали зрозуміти, якщо трапиться лихо – вони завжди поруч і мене одного не залишать; однокласники, навіть люди, з якими я не спілкувався тісно – всі вони зібралися, щоб допомогти.

Хтось передав нам одяг, а хтось продукти. Це був справжній жест людяності. Не залишилися осторонь і родичі. Вони швидко зреагували, хтось приїхав допомогти навести лад у будинку, хтось – з грошима, хтось – просто з теплом.

Мені тоді було страшно, але разом із ними я зрозумів, що ми не самі. Після кожного обійму, кожного теплого слова мені ставало легше, я відчував, що є ті, які зможуть прийти на допомогу і підтримати тоді, коли я сам не зможу піднятися.

І найголовніше, що я зрозумів у ту страшну мить, це те, що всі ми залишились живі. Як кажуть мої батьки: «Немає нічого страшнішого за смерть».

Держава нас теж підтримала – ми отримали фінансову допомогу, завдяки якій змогли хоча б вставити вікна. Я пам’ятаю, як разом із татом ми вставляли нові вікна. Мама прибирала дім від руїн і я бачив тяжкість в її очах, весь душевний біль та справжній страх за своїх дітей, але на обличчі була посмішка, щоб заспокоїти всіх нас. Ми не просто лагодили стіни – ми будували наше життя по шматках. Тоді я вперше зрозумів справжню ціну допомоги. Це не просто матеріальні речі.

Справжня допомога – це коли інші піднімають тебе, коли ти не можеш стояти. Це коли надія приходить із простим «я допоможу».

З того часу я дивлюся на світ інакше. Я не мрію про багато грошей чи популярність – я мрію стати справжньою опорою, бути тим, хто також зможе простягнути руку, коли комусь буде важко. Бо я точно знаю: одне тепле слово може стати опорою для цілого світу іншої людини. У кожного своя війна. У когось – на передовій, зі зброєю. У когось – удома, зі сльозами й пилюкою в повітрі. Але ми перемагаємо не лише тоді, коли відступає ворог, а й тоді, коли не відступаємо ми самі – від доброти, від співчуття, від людяності. Зараз я знову навчаюся, мрію про своє майбутнє. У домі – нові вікна, дах.

Але найголовніше – у нашому серці живе нове світло. Це світло – від сили допомоги. Від людей, які були поруч у найстрашніший момент.

І саме це світло тепер веде мене далі. Бо є події, які все ламають. Але є й події, які назавжди відкривають очі на те, що найцінніше в житті – це не те, що можна купити, а ті, хто поруч! Я вдячний долі, що залишила нас живими та об’єднала з іншими людьми!