Шарафутдінова Аліна, 8 клас, Бузький ліцей Сухоєланецької сільської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Наводило Валентина Іванівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну. З цього моменту моє життя та життя всіх українців дуже змінилося.

У 2022 році росія зненацька напала на всю Україну. Дуже багато людей загинуло, захищаючи наші землі. Дехто був дома, коли ракета прилетіла в будинок…Дуже багато людей виїхали за кордон, тому що боялися за життя своїх дітей та за своє життя.

Моє місто Миколаїв дуже постраждало від нападів росіян. Загинуло  багато людей та маленьких дітей після ракет, які влучили у будівлі. Життя багатьох людей зруйновано. Навіть сьогодні у Миколаєві постійні вибухи, тривоги та прильоти. У місті зараз люди проживають без питної води.

У березні 2022 року обстрілу зазнало і моє село. Колона танків проїжджала по дорозі населеного пункту. Як же мені було страшно!!!! Це були наші танки, які захищали наше село. Увечері 12 березня  ми почули гучні вибухи. Відразу зібравши всі необхідні речі та документи, побігли  в бомбосховище. Всю ніч наше село обстрілювали з різних видів зброї. Я так і не заснула. Було дуже лячно, але коли я була поряд зі своєю сім’єю, то відчувала себе в безпеці. Потім нам почали вимикати світло. Без світла тяжко жити.

Я пам’ятаю, як я їздила до бабусі в Скадовськ, але зараз я можу про це лише мріяти, бабуся зараз живе в окупації…Я часто згадую ті моменти, коли ми бачилися з нею кожен день.

Після повномасштабного вторгнення мій старший брат відразу пішов захищати нашу неньку Україну. Батальйон, в якому він воював мужньо тримався до кінця.. У битві з ворогом мій брат героїчно врятував свого побратима. Мій двоюрідний брат Сергій захищаючи свою Батьківщину втратив на полі бою  ліву ногу, став Героєм України.

Весь цей час у селі ми робили ярмарок та збирали гроші на ЗСУ. В моїй школі вчителі і учні плетуть маскувальні сітки і посилають їх нашим землякам на фронті.

Також у нашому селі є волонтер Людмила, яка дуже допомагає нашим воїнам. Вона весь час плете сітки, збирає їм  кошти на автівки та дрони.

Мені здається від початку війни, люди стали співчутливими до людей на окупованих територіях. Як же мені шкода всіх матусь, які не дочекалися своїх синів та дочок з війни, наших полонених воїнів, діток, яких «російська вбивча машина» залишила сиротами…

А ще, в мене з’явилася неймовірна жага до життя. Але зараз дуже страшно. Кожного разу завмирає серце від різних гучних звуків. Можна тільки й мріяти про мирне життя. Це все через росіян, які прийшли на наші землі і хочуть їх відібрати.  

Хочеться подякувати всім людям за допомогу нашим ЗСУ. Завдяки цьому ми стаємо все ближче і ближче до перемоги.

Низький уклін всім нашим воїнам, які захищають нас. Дякую захисникам і захисницям за сміливість та наснагу, за те, що вони боронять нашу країну кожну хвилину, кожну секунду. Ми можемо тут жити в умовному мирі завдяки нашим героям. Пліч – о пліч ми зможемо дійти до єдиної мети всіх українців – ПЕРЕМОГИ! Все буде Україна!