Перший день війни я пам’ятаю дуже чітко. Було страшно чути вибухи і не розуміти, що буде далі. Воду давали по кілька літрів на тиждень, її треба було берегти. Люди боялися виходити з дому через обстріли. Страх був у кожному кроці і кожному подиху. Але треба було триматися і не здаватися.

Я хворію на цукровий діабет, не вистачає грошей на ліки. 

Тяжко було бачити розбиті будинки і порожні вулиці. Всі намагалися підтримувати один одного, хто як міг. Війна змінила наше життя назавжди, але ми не втрачаємо віри. Кожен день був боротьбою, але ми трималися. Сподіваюся, що скоро повернеться спокій і звичне життя. Мрію, щоб у нашому місті знову лунали сміх і радість. Вірю, що це обов’язково станеться. Чекаю миру та закінчення війни. Виїжджати нікуди я не збираюсь.