Фітенко Аріна, 11 клас, Комунальний заклад освіти "Нікопольський професійний ліцей" Дніпропетровської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Канищева Інна Василівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Війна — це не лише битви, фронти та зброя. Це тисячі днів і ночей, коли кожен живе у власній реальності, повній страху, болю та сподівань. Війна не вибирає, кого торкнутися. Вона змінює все довкола — наші думки, почуття та пріоритети. Для мене ці 1000 днів стали подорожжю від шоку до усвідомлення, від страху до мужності, від втрат до нових смислів.

Спочатку було важко повірити, що все це реальність. Перших кілька тижнів здавалися страшним сном, з якого от-от прокинешся. Кожен звук сирени, кожен репортаж з фронту сприймався як щось далеке, неначе це відбувається в іншому світі.

Але коли вибухи стали ближчими, а новини про загиблих — особистими, я зрозуміла, що повернення до старого життя вже не буде.

Я бачила людей, які змушені були залишити свої домівки. Їхні очі, сповнені болю та розпачу, переслідували мене в думках. Але також бачила, як ті самі люди не здаються, починаючи життя з нуля на новому місці, тримаючи в руках єдині цінності — віру в перемогу та надію на майбутнє. Зрозуміла, що війна забирає, але не знищує людську гідність і бажання боротися.

Цей час навчив мене цінувати прості речі. Ті, що раніше здавалися буденними — можливість випити кави з друзями, прогулятися парком, просто обійняти близьких. Кожен день став на вагу золота, бо ти ніколи не знаєш, чи буде можливість зробити це завтра.

Війна навчила жити в моменті, не відкладаючи на завтра те, що можна зробити сьогодні.

Моя власна участь у війні виявилася не стільки фізичною, скільки емоційною та духовною. Волонтерство, допомога біженцям, збір коштів на ліки й спорядження для захисників — усе це стало частиною мого життя. Кожен внесок, кожна надіслана посилка або теплий лист захисникам дали відчуття, що навіть у таких складних умовах можна бути корисним і підтримувати тих, хто на передовій.

Однак були й важкі моменти. Кожна звістка про загибель знайомих, кожен день очікування новин від близьких на фронті були випробуванням. Важко залишатися байдужою, коли війна приходить у твоє життя.

Важко приймати втрати, але саме через ці випробування я зрозуміла, що означає справжня мужність — це не відсутність страху, а здатність діяти попри нього.

1000 днів війни стали для мене шляхом до переоцінки всього. Вони показали, наскільки важливою є єдність народу, сила спільної мети й віра в краще. Ми більше не такі, як раніше, і це не лише через біль і втрати, а й через те, що ми стали сильнішими, мудрішими й рішучішими.

Кожен день війни — це виклик. Це виклик бути кращими, бути сильнішими, бути вірними своїм переконанням.

Я навчилася бути стійкою, бачити світло навіть у найтемніші часи. І хоча війна продовжується, я вірю, що наш шлях приведе до перемоги, і що майбутні покоління будуть пам'ятати не лише про біль, але й про силу нашого народу.

Ці 1000 днів — це не кінець, а лише частина великого шляху. Шляху, який кожен з нас проходить по-своєму, але всі ми йдемо до однієї мети — миру, свободи й гідного життя для майбутніх поколінь.