У 2014 році Тетяна Гришина вперше побачила російських окупантів у своєму селищі на Луганщині. «Казали, що прийшли "захищати твій руський мир", а ти чогось тут ще впираєшся», — згадує вона. Саме тоді для неї почалась війна. Разом із дітьми вони виїхали у невідомість — «їхали в нікуди», і доля занесла їх на Житомирщину. 

Тут, у Довбиші, вона збудувала нове життя: вийшла заміж, доглядала стареньку матір. А ще із перших дні вторгнення долучилася до потужної місцевої волонтерської спільноти. Вона плете маскувальні сітки. Відливає свічки.  І навіть 96-річний свекор Тетяни, бджоляр, долучається — передає віск для фронтових свічок. Тетяна не дозволяє собі навіть думки про перепочинок. Адже на фронті її зять та сотні тисяч інших захисників.