Депутат Олексій, учень 9 класу Андріївської гімназії, с. Андріївка, Бучанський район, Київська область

Вчитель, що надихнув на написання есе — Германчук Юлія Іванівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

З чого почалися мої 1000 днів війни? Мабуть, як і в багатьох українців, з 24 лютого 2022 року. Моя країна мирно спала, коли на неї повномасштабно напали окупанти. Я погано пам’ятаю, що саме робив зранку після оголошення війни, але було страшно. До мене забіг мій приятель, і ми разом переживали, що буде далі. Невдовзі всі почули звуки далеких вибухів. Як пізніше дізналися — то були атаки на Гостомель. Було тривожно. Люди виходили на вулицю, обговорюючи останні новини і прислухаючись до ще далеких вибухів. Кілька разів у чистому синьому небі було видно політ ворожих ракет.

Далі ставало гірше. Поки працював зв’язок, всі читали новини від Макарівського голови адміністрації. Потім зникло світло і надія на те, що це не сон.

У село заїхали окупанти. Колони ревом оглушали враз оніміле село і повзли центральною вулицею в бік Макарова. Іноді було чутно звуки стрільби. Коли окупанти отримали гарну відсіч, виїхавши на Житомирську трасу і в район Макарова, то повернулись до мого села й тут осіли, окупувавши його на місяць.

Перший тиждень окупації ми майже весь час сиділи в погребі з моєю сім’єю. Постріли, пуски ракет, вибухи — все це здавалось нереальним.

Якимось дивом мої односельці почали виїжджати з села іншою дорогою. Ми також зуміли виїхати 8 березня 2022 року. Їхали довго — лісом і полями, минаючи ворожі блокпости, і весь час боялися, що нашу колону можуть розстріляти. Навіть заїхавши за Житомир, тривога не покидала всіх нас. Також ми переживали, що мій дідусь із його братом і бабуся залишились в окупованому селі. У нас був один автомобіль і не було місця, щоб забрати й їх.

Прихисток нам надав далекий знайомий неподалік Тернополя. На щастя, 11 березня з села вирвались і дідусь з бабусею та приїхали до нас. Маючи зв’язок, ми з жахом дізнавались новини, ситуацію в селі, кількість вбитих людей і знищених осель.

Невдовзі я з сестрою, мамою і бабусею поїхали в Італію до маминих знайомих. Хоча нас і прийняли добре, і не ображали, але мені ця країна набридла страшенно, і ми всі хотіли швидше повернутися додому.

І коли нарешті почули новини про те, що наші Збройні Сили вигнали окупантів з нашого району і села, дуже зраділи. У квітні в село повернулись тато з дідусем, а на початку травня приїхали і всі ми. Те, що я побачив, не можна було навіть уявити… Багато спалених і зруйнованих будинків, перерита центральна вулиця, згоріле одне з приміщень нашої гімназії і дуже пошкоджена сама гімназія. Голі дерева сиротливо визирали з-під руїн… І все було якесь сіро-чорне… Хоча в той час люди нашого села були як ніколи дружні.

Всі допомагали один одному, підтримували, турбувались про інших. Ці два місяці були найстрашнішими в моєму житті.

Що ж зараз означають 1000 днів війни? Це — тисячі втрачених життів, понівечених доль, осиротілих дітей, невтішних вдів і матерів. Щодня сумні новини, постріли, атаки, загиблі і поранені, сльози і біль. Я просто не розумію, як в нашу еру технологічного прогресу, винаходів і комфорту є така недонація, яка харчується війною і вбивствами! Життя — найцінніше, що є в людини. Але є нелюди, які його забирають в інших.

1000 днів війни також показали світові неймовірну мужність і стійкість українців, їх вміння гуртуватись, об’єднуватись і давати відсіч ворогу.

Звичайні люди, діти, пенсіонери по всій Україні готують, печуть, влаштовують збори коштів, продають малюнки, грають в шашки біля метро, плетуть сітки. Роблять все можливе і неможливе, щоб хоч якось підтримати наших військових. У нас засіваються поля, працюють підприємства, відбудовуються будинки, ми ходимо до школи… І все це завдяки тому, що нас, як щитом, прикривають Збройні Сили України.

1000 днів війни навчили нас цінувати кожну мить, кожну тиху ніч і мирний день.

Я не обирав своє життя у війні, як і не можу нічого змінити. Я можу лише мріяти про Перемогу, вірити у силу і міць наших Збройних Сил і робити все від мене залежне, щоб наблизити хоча б на секунду довгоочікуваний Мир.