Бурцева Аліна, 9 клас, КЗ «Харківська гімназія №35 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ковалевська Лариса Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна, що почалася 24 лютого 2022 року, назавжди змінила життя кожного українця. Для всіх це стало несподіванкою, страхом, болем. Люди прокинулися від вибухів, страху і тривоги. Але саме тоді всі зрозуміли, наскільки важливо допомагати один одному. Кожен намагався так робити, як міг. Це і є справжня сила допомоги.

Життя до війни здавалося простим. Школа, друзі, домашнє завдання, прогулянки, заняття танцями – усе було звичним і зрозумілим. Але війна змінила не тільки країну, вона змінила мене. Більше не вийдеш просто так на вулицю ввечері, не заснеш спокійно під вибухи, гул сирени та шахедів.

Але мене змінив один несподіваний момент – коли я побачила, що у найстрашніші часи люди можуть бути добрими, сильними і чуйними.

Це сталося тоді, коли на наше місто наступали російські війська і місто дуже обстрілювали. Було страшно, ми ховалися в льоху, світ та інтернет був не завжди. Я була вдома з мамою та хворою бабусею. Ми думали, що залишилися зовсім самі. У нас закінчувалася їжа. Мама мовчала, але я бачила, що їй важко. І раптом – стукіт у двері. Це була сусідка, тітка Олена. В руках у неї був пакет з картоплею. «Це вам», - сказала вона. Я була настільки здивована, що навіть не одразу відповіла. Я не чекала цього, не думала, що хтось щось принесе. А потім і інші сусіди почали пропонувати допомогу.

Ми почали ділитися всім, що мали: продуктами, свічками, новинами, просто словами. Я раптом відчула – ми не самі, ми один одному, як родина. Люди, яких я раніше знала лише здалеку, стали такими близькими!

Я тоді багато чого зрозуміла. До цього я вважала, що кожен сам за себе, а війна показала, що ми сильні тільки тоді, коли разом. І ці відчуття наче відгукнулися в рядках Тараса Шевченка: «…Обніміться, ж брати мої, Молю вас, благаю..!» Я побачила, як прості люди можуть робити неймовірне. Як вони не проходять повз, а підставляють плече. І я по-іншому подивилася на життя. Раніше я завжди намагалася допомагати: винести сміття за сусідку, потримати двері, сказати добре слово.

Я робила це тому, що так мене виховали – з дитинства мені прищеплювали любов до людей, доброту і повагу.

Але тепер я відчуваю це сильніше, глибше, свідоміше. Це справжня сила, яка тримає нас навіть тоді, коли здається, що світ навколо руйнується. І сила допомоги - це не щось велике, це прості речі, які можуть змінити все. Можливо, в такі моменти ми стаємо справжніми, коли відкриваємо серце іншим. Тепер я точно розумію, що один добрий вчинок може змінити не тільки чийсь день, а ціле життя, може зробити тебе дорослішою. Я вірю, що саме з таких вчинків, із маленьких добрих справ, починається перемога не тільки у війні, а й у серці кожної людини.

Я побачила, як прості люди можуть робити неймовірне. І я по-іншому подивилася на життя.

Той день, коли тітка Олена постукала в наші двері з пакетом картоплі, назавжди змінив мене. У той момент я зрозуміла, що справжня сила не в зброї чи гучних словах, а в людяності, у готовності бути поруч, підтримати, допомогти. Це був не просто пакет з картоплею – це був знак того, що ми не самі. Саме ця хвилила зробила мене дорослішою, глибшою, уважнішою до інших.

Так, мене змінила війна, але ще більше – людська доброта під час війни. Подія, яка залишиться в моїй пам’яті назавжди – це момент, коли я відчувала, що ми єдині, як родина. Саме в цей час народжується справжня сила народу – наша згуртованість. Я вірю, що поки ми здатні допомагати один одному – ми непереможні.