Пам’ятаю, була вдома, збиралася на роботу. Тоді зателефонували з адміністрації і сказали, що почалася війна, дітям не треба йти до школи. Страшно це все звучало. Взяли волю в кулак і зараз якось живемо. Робота є, але оплата неповна.

Тривожна була перша ніч. Не знали, що буде далі, чи настане ранок. Найбільші переживання - за дітей. Не було зрозуміло, що буде далі, головне переживання - що не можеш захистити дітей. Новини про Бучу, Гостомель – це все нагнітало.

Шокувало, як рашисти відносяться до людей. Я навіть не знаю, як назвати правильним словом їх ставлення. 

У війні є якісь закони, але окупанти нічого не дотримуються. Вони не бачать ні дорослого, ні дитину. 

Коли наші ЗСУ звільняють землі, відганяють окупантів - це приємні і радісні новини. Хочеться, щоб війна закінчилась якомога швидше. І звісно, нашою перемогою.