Пилипенко Дмитро, 10 клас, Бердянська гімназія «Лідер» Бердянської міської ради Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тунда Тетяна Антонівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року – дата, яку кожен українець пам’ятає з болем у серці; трагічна подія, після якої життя розлетілося ніби розбите на безліч шматочків дзеркало. Особливо тяжким випробуванням для мене стала окупація рідного міста Бердянська: три довгих роки ми живемо у страху, під тиском загарбників, під забороною всього українського, без рідного слова. Саме тому, коли навколо лише тривожні новини, а відчай стискає душу, серце кричить про одне - про світлий день, який усе переверне, розвіє темряву, подарує надію на краще життя. Це день визволення Бердянська від російських загарбників - подія, яка змінить наші долі.

У цьому есе я хочу дозволити собі мрію - уявити цю мить, відчути її до останнього подиху й передати ту хвилю радості, яка охопить усе навколо, тим самим - дещо скорегувати тему есе від минулого до найближчого майбутнього, бо всім серцем вірю, що ця доленосна подія неодмінно настане.

Цей день почнеться особливо: ще до світанку в повітрі відчуватиметься якась невловима напруга, ніби саме небо затамує подих. І раптом - вибух радості: місто, яке три роки жило в темряві безвиході, раптом спалахне світлом надії. Люди вийдуть з домівок, обіймуться, будуть плакати від щастя, радісно сміятимуться - Бердянськ звільнено! В очах бердянців - у тих, хто залишився, але не зламався, був готовий на все, щоб зберегти свою гідність і вірність Україні, – палатиме переможна іскра щастя. Це наш народ – сильний духом, у якому тече могутня кров козаків і споконвіків передається непохитний дух свободи та жага до боротьби.

Над міськрадою знову замайорить синьо-жовтий прапор, а вулицями впевнено крокуватимуть українські військові. Вони виснажені, але рішучі, їхні очі - з вогнем, їхні серця - з любов’ю до України.

Саме вони, не шкодуючи себе, пройшли цей шлях заради нас. Це ті, хто не здався, хто боровся за кожен метр нашої землі, хто повернув нам гідність і надію. Місто відновиться. Кожен камінь, кожне дерево, кожна людина - усе дихатиме свободою. До вільного, очищеного від російських загарбників Бердянська, повернуться ті, хто змушений був залишити дім - наші друзі, рідні, сусіди. Зі сльозами радості, з прапорами в руках, із серцем, яке ніколи не зраджувало Україну. Місто воскресне, бо до нього знову повернеться душа - його люди. Ми кинемося в обійми, не стримуючи сліз, будемо плакати і сміятися водночас. Руки не відпускатимуть, слова литимуться рікою - стільки всього хотітиметься розказати про пережите в розлуці, у тривозі, у чеканні. Ми обійматимемося знову і знову, не боячись, що це сон.

Нам не вистачатиме слів, але серце говоритиме головне - ми дочекалися, ми вдома, ми разом. У ці миті все інше відійде на другий план - тільки любов, вдячність і неймовірна радість, яку не в змозі вкрасти жоден окупант.

А ті, хто зрадив, хто за жменю брудних рублів продав честь та гідність, свою землю, став на бік ворога - ховатимуться в чужих, «віджатих» квартирах, бо правда повернулася. Українські військові будуть діяти за законом, за совістю, бо зрада Батьківщині - це злочин, який не має терміну давності. І кожен, хто завдав болю своєму народу, відповідатиме. Настане час справедливості. Настане час очищення.

Я не знаю точної дати визволення Бердянська, але впевнений: ця подія обов’язково станеться, вона живе в моєму серці. Ця віра є джерелом натхнення, відваги та незламності.

І, звичайно, щира вдячність буде воїнам - героям, які в найтяжчі часи стали нашим щитом і надією. Їхня мужність, сила духу й любов до України підтримує мене й досі. Це буде день, коли добро переможе зло, коли допомога стане сильнішою за страх, коли збудуться пророчі слова Кобзаря: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Ці рядки - не просто поезія. Це надія на вільне  майбутнє. Я вірю, бо знаю: Україна має право на щасливе життя. І навіть якщо сьогодні ми тільки чекаємо, то вже завтра все зміниться, бо правда на нашому боці. Коли це станеться, і ми почуємо голос свободи в кожному куточку міста й знову зберемося на березі теплого українського Азовського моря, то скажемо одне одному: «Ми дочекалися. Ми вистояли. Ми – вільні!» - це буде та сама подія, яка змінить усе.