Зранку 24 лютого я вийшла у двір, і мені сусідка сказала, що почалася війна. Шокувало, коли Ізюм почали бомбити з літаків. Літали літаки, ми бачили і чули вибухи, рахували «Гради». Сильні обстріли змусили нас поїхати з дому. Ми не стали чекати, поки прилетить до нашого будинку. Зі мною була дитина, тому ми вирішили виїхати.

Найважче кинути все, що наживав все життя, та виїхати незрозуміло куди, до кого.

Поки ми були вдома, у нас все було: вода у нас своя, продукти також були. Морально було усім важко виїжджати з дому. Порушилося звичайне життя.

У нас своє авто, тож ми взяли речі, які змогли, і виїхали. Дорога пройшла більш-менш, проблеми були невеликі з паливом, але ми знайшли.

Мені здається, що швидко війна не закінчиться, хоча хочеться, щоб якнайшвидше.