Чміль Христина, 10 клас, Теребовлянський академічний ліцей імені Ярослави Стецько

Вчитель, що надихнув на написання есе - Білінська Ольга Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Допомагати - значить жити. Мій досвід волонтерства під час війни

Війна змінює все - пріоритети, повсякденне життя, спосіб мислення. Але є цінності, які навіть війна не може знищити: доброта, солідарність, готовність діяти.

Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, кожен з нас, незалежно від віку, опинився перед вибором: чекати і спостерігати... або діяти.

Мене звуть Чміль Христина, я учениця 10 класу Теребовлянського академічного ліцею імені Ярослави Стецько. Я живу і навчаюся в реальності, яка багатьом здається неймовірною - повсякденне життя в тіні війни. Але саме в цій реальності я дізналася, що таке сила спільноти і як багато може означати просте простягнення руки допомоги.

Коли 24 лютого 2022 року світ зупинився, ми, молоді люди, не зупинялися ні на мить.

Замість того, щоб зануритися в страх, ми почали діяти.

У нашій школі волонтерство є не просто доповненням до шкільного життя - це її серце. З перших днів війни учні, вчителі, технічні працівники, батьки та місцеві жителі об'єдналися заради спільної мети: допомогти тим, хто нас захищає.

Протягом багатьох років наша школа виховує громадянську позицію через волонтерство.

Ще з 2014 року, коли на українську землю вперше зайшли російські окупанти, ліцеїсти, батьки, вчителі, весь технічний персонал активно включилися у волонтерську діяльність для допомоги воїнам і потерпілим у цій боротьбі.

Почали збирати для захисників форму, медикаменти, теплий одяг, засоби гігієни, солодощі, продукти харчування. Все зібране через волонтерів громадської організації «Теребовлянська вежа» (з якою почали активно співпрацювати, і досі працюємо спільно заради перемоги) передавали на фронт, у зону АТО, ООС. З того часу двічі на рік у стінах ліцею проводиться благодійна акція «Зігрій теплом українського солдата», до якої долучаються небайдужі ліцеїсти, батьки та педагоги. У межах цієї акції ми проводимо солодкі ярмарки, де кожен шматочок торта чи тістечка, приготовані з любов’ю нашими батьками, стають справжнім виявом вдячності та турботи.

Зібрані кошти спрямовуються на підтримку та потреби наших захисників.

Повсякденне життя мого волонтерства почалося не в шкільних класах. На початку війни ми не ходили до школи - замість дзвоника лунали сигнали тривоги, а уроки замінювали новини з фронту. Незважаючи на це, я разом з друзями вже допомагала.

Вдома пакували посилки, збирали необхідні речі, писали листи та малювали малюнки. Навіть у часи невизначеності ми хотіли бути потрібними.

Після початку повномасштабного вторгнення у школі був створений волонтерський хаб «Буде тобі, враже!!!». У ньому встановили спеціальну рамку для плетіння маскувальних сіток, пізніше було ще організовано робочі місця для виготовлення окопних свічок.  

Ми почали щодня плести маскувальні сітки, робити окопні свічки та готувати спеціальні смаколики для солдатів.

Разом з іншими учнями я збирала банки, віск, картон і все, що потрібно для виготовлення свічок, щоб зігріти бліндажі на передовій. Ми також робили енергетичні батончики і домашні фруктові та горіхові пасти - щоб дати не тільки енергію, але й шматочок домашнього тепла.

Те, що ми робимо, дійсно має значення.

Ми отримували повідомлення і фотографії від солдатів на фронті - з нашими сітками, з посилками, з оберегами, з листами, які ми їм писали. Ці посмішки та емоції були для мене найпрекраснішою нагородою.

Тоді я відчула, що навіть маленький жест може змінити чийсь день. Або навіть життя.

Для мене волонтерство – це не обов’язок, а поклик серця, який щодня нагадує мені про силу солідарності. Наш академічний ліцей підтримує конкретні військові підрозділи, допомагаючи їм отримати необхідне обладнання, спорядження та все, що потрібно для щоденного виживання. До цього долучаються цілі класи, вчителі та батьки. Разом ми показуємо, що ми, як діти, теж можемо воювати - воювати допомогою, добрим словом, солідарністю.

Коли ми повернулися до школи, волонтерство природно стало частиною нашого повсякденного життя.

Це звичайні будні, сповнені змісту: ми сидимо разом, плетемо сітки, ділимося думками про школу, війну, життя. У кожному вузлику — наша турбота, у кожній свічці — тепло сердець, у кожному оберезі — щира віра в перемогу. Волонтерство в нашій школі - це більше, ніж робота, це життєвий урок. Воно вчить відповідальності, терпінню та організованості. Це також вчить емпатії - адже ми бачимо світ очима інших. Спільна діяльність об'єднує нас.

Між нами сформувалися стосунки, які стали сильнішими, ніж будь-коли раніше. Допомагаючи іншим, ми стали більш людяними, більш чутливими, більш згуртованими.

Волонтерство стало для мене не лише способом дії, а й темою глибокого осмислення. Я є слухачкою Малої академії наук, тож вирішила присвятити свою наукову роботу темі волонтерського руху в Теребовлянському академічному ліцеї імені Ярослави Стецько. Працюючи над дослідженням, я опитувала однолітків, аналізувала мотивацію, вплив та емоційні наслідки такої діяльності для молоді. Результати показали те, що я спостерігаю щодня в нашій школі - молоді люди хочуть допомагати. Вони відчувають, що мають вплив. Вони бачать сенс своєї діяльності.

І хоча їхні мотивації іноді відрізняються, але їх об'єднує одне: бажання зробити світ кращим.

Ця робота дала мені можливість побачити ширше — не тільки те, що ми робимо, а й чому це так важливо для всього суспільства. Я зрозуміла, що волонтерство — це форма громадянської зрілості, яка формується з дитинства.

Волонтерство також навчило мене вдячності.

Адже коли ти пакуєш посилку з їжею для того, хто спить в окопі, починаєш по-справжньому цінувати те, що маєш: дім, тепле ліжко, чашку гарячого чаю.

І ти хочеш цим поділитися, тому що добро повинно поширюватися. Завдяки волонтерству я зрозуміла, що не потрібно чекати «кращого моменту», щоб зробити щось добре. Кожен день, кожна пара рук, кожен маленький жест - все має значення, адже саме з дрібниць будується велика сила нації.

Сьогодні я знаю, що волонтерство - це не просто дії під час війни. Це спосіб дивитися на світ. Це готовність відкрити своє серце тоді, коли воно найбільше потрібне.

Я вірю, що Україна переможе не лише силою зброї, а й завдяки людям, які, як і ми, щодня обирають добро.

Тихо. Смиренно. Від щирого серця.