Лесечко Мілана, 8 клас, Новоукраїнська гімназія Чорнобаївської селищної ради Черкаської області 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лесечко Оксана Андріївна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Іноді одна історія здатна перевернути уявлення про війну, втрати і справжню силу духу. І ця історія - про нашу колегу, жінку, матір п’ятьох дітей, яка попри всі випробування не лише вистояла, а й стала прикладом для нас усіх.

Коли в Україну прийшла війна, її життя розділилося на «до» і «після». Із трьома дітьми вона виїхала до Польщі, де вже перебувала її донька. Вони разом почали будувати нове життя в іншій країні, далеко від дому. Але серце матері не знало спокою: її син був мобілізований і пішов на фронт. Вже півтора року він вважається безвісти зниклим.

У свої 50 років, з болем у серці, вона приймає рішення повернутися в Україну і... піти добровольцем на війну. Сьогодні вона вже півтора року є солдатом. Вона не бачить своїх дітей, не тримає в руках онуків, але щодня бореться - за свою країну, за мир, за майбутнє.

Ця жінка стала символом незламності, сили духу й справжнього героїзму. У її очах - біль і водночас надія. У її серці - любов до дітей, до Батьківщини. Вона не озирається назад, бо знає: має йти вперед заради тих, кого любить. Ми, її колеги, підтримуємо її як можемо. Передаємо смаколики, листи підтримки, теплі слова. Цієї весни ми вирішили ще більше: прибрати навколо її будинку, підрізати троянди, загребти город.

Це - наш спосіб сказати «дякуємо». Бо її вчинок змінив усе. Змінив нас. Нагадав, що мир - найбільша цінність, яку ми маємо зберегти.

Це есе - не просто розповідь. Це свідчення того, що навіть одна людина може стати вогником надії в найтемніші часи. І ми віримо, що одного дня вона повернеться додому, до дітей, до троянд у саду. І на нашій землі знову запанує мир.