Овсянников Богдан, 11 клас, Комунальний заклад "Харківський ліцей №43 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Овсянникова Тетяна Юрiївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року я прокинувся від гучного вибуху. Було темно, але не через ніч - у вікні блищало світло палаючих будівель. У той момент моє життя розділилося на "до" і "після". Тиша, до якої я звик у спальному районі Харкова, розчинилася у звуках сирен, розривів і постійної тривоги. Ми з родиною не одразу змогли виїхати - спочатку не вірили, що все це всерйоз і надовго. Але згодом стало зрозуміло: лишатися небезпечно. Коли ми нарешті зібрали найнеобхідніше та вирушили в дорогу, я не знав, що попереду нас чекає.
 
Ми їхали через блокпости, ночували в підвалах, харчувалися тим, що могли знайти. Але саме тоді я вперше побачив справжню силу допомоги.
 
Люди, зовсім незнайомі, зустрічали нас у маленьких містах і селах з теплом і турботою. Хтось приносив чай, хтось пропонував теплий одяг, а хтось - просто обіймав і казав: «Все буде добре». Одна з найважливіших подій, яку я ніколи не забуду, сталася на вокзалі в Полтаві. Ми приїхали туди втомлені, виснажені, майже без надії. І там нас зустріла волонтерка Олена. Вона була маленькою жінкою середнього віку, з ясними очима та усмішкою, що пробивала навіть темряву всередині мене. Вона допомогла нам знайти притулок, принесла гарячий борщ, принесла ковдри.
 
Але найголовніше - вона слухала. Вона сиділа поруч і просто слухала, як моя мама плаче, як я говорю про школу, яку, можливо, вже не побачу, як ми всі мовчали - і в цій тиші було розуміння. Це була не просто допомога - це було співчуття, людяність у чистому вигляді.
 
Саме тоді я зрозумів, що навіть у найтемніші часи є світло. Що допомога - це не завжди гроші чи речі. Іноді це слово, погляд, присутність. Цей досвід змінив мене. Я вже не той хлопець, який до війни мріяв про ігри, концерти й літо на морі. Тепер я мрію про мир, про безпеку, про можливість повернутися до школи без сирен. І я вчуся допомагати іншим. Разом з однокласниками ми плетемо маскувальні сітки, збираємо гуманітарку, підтримуємо дітей, які втратили домівки. Я зрозумів: щоб світ не впав остаточно, кожен має тримати його на своїх плечах.
 
Сила допомоги - це те, що об'єднує нас. Вона не має меж і не питає, хто ти. Вона просто є. І завдяки їй ми вистояли тоді, і завдяки їй ми переможемо.