Мені вже 67 років, я на пенсії. У мене інсульт був. Я з Олексіївки Нікопольського району. Був постійно вдома, не виїжджав.

З першого дня війни над нами крилаті ракети літали. Страшно було. У Нікополі прилітали ракети по заводу, і в нас аж будинки тремтіли.

Нам давали гуманітарну допомогу. Дякуємо, все добре.

Мене шокує те, що ці рашисти роблять. Вони вже рік Нікополь обстрілюють.

Окупанти з водосховища воду спустили, а без води - ні туди і ні сюди. 

Ми, як і раніше, трудимося на городі. Живемо, як і жили. Я ще не так, а жінка нервується, звісно. Доня в Дніпрі, його також обстрілюють. Щодня телефонуємо, питаємо, як там справи. Звісно, нерви вже на межі. Чекаємо, коли війна закінчиться.